Обрядові містерії однієї ночі

Понад півторатисячоліття щороку хрис­тияни відзначають свято приходу у світ Сина Божого. Хоча ще з дохристиянських часів беруть початок особливі зимові святкування з кутею і піснеспівами, останні згодом, набувши апокрифічного характеру, акумулювали в собі дивовижні містерії народження Спасителя. Це пісенне полотно переплело в собі всю християнізовану символі­ку, перетворивши пта­хів-деміургів на янголів, й акцентували на усвідомленні своєї участі й Божої Матері.
Ppimg src=http://gazeta.lviv.ua/gfx/i/2008/12/31/15_2.jpg alt=Обрядові містерії однієї ночі title=Обрядові містерії однієї ночі //pНаші пращури оміфологізовували зимові свята, надаючи їм також чудодійного підтексту, вірячи, що в цей час у світі зроджується животворна сила й розтікається су­ди­нами людської душі. Натомість хрис­тиянство зуміло синтезувати ці вірування й, наділяючи новою квінтесенцією Господнього приходу, сповнило ці традиції новими максимами: любові, правди і прощення. Кожна з 12 страв має в собі глибокий символізм. Сіно під обрусом — символіз ує стаєнку, в якій народився Ісус, перший житній хліб — ясла, другий — колиску, калач — Ісуса, а свічка в калачі — зірку. Навіть часу не вдалося порушити цей фундамент, у якому переплелися одвічні національні традиції: української щедрості, гостинності й тяглості роду, адже в цей вечір споконвіку за столом мали зустрітися всі родичі, навіть покійним і зниклим безвісти відводили місце, щоб і вони мали змогу долучитися до святкової трапези. PВажливо, що автори книги намагаються довести: незважаючи на свою давність, ук� �аїнські кулінарні традиції можна легко пристосувати до нового укладу життя, не згубивши святкового християн­ського трепету. І вже під час самого їх приготування заіскриться клапоть, відведений у душі для радісної колядки й молитви. Адже найважливішою офірою залишається медитаційне самозаглиблення душі, прослава Слова, що в цю ніч стало людиною. Тож у кожній хаті при світлі запаленої свіч­ки, коли всі речі набувають нових обрисів і химерних форм, уся родина навколішки звертається в особистісних інтенціях, які симфонічно зливаються в одну Молитву неба, допоки сяйво першої зорі не сповістить про народження Дива. Тоді основне — зуміти пронести його в собі впродовж усього року, щоб у тієї Дитини щаслива усмішка жодного разу не зійшла з уст: «Дуже важливо, пізнаючи українські традиції християнських свят, а зокрема одного з найпрекрасніших — Різдва Господнього — серед приготувань і чудової святкової родинної атмосфери, не дозволити „дідухові вкрасти“ головну суть цього свята: сам Бог приходить на землю, зодягається у плоть — стає людиною  — та розпочинає свій хресний шлях, щоб допомогти людині звільнитися від нашарувань зла в її душі, щоб спас­ти її і цілий світ». PPIЛідія Йонка/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.

«Ім’я Росії»: перемагають міфи

У неділю особою-символом російської нації в рамках телепроекту «Ім'я Росії» оголошено давньоруського князя Алєксандра Нєвского, який буцімто здобув історичні перемоги над шведськими і тевтонськими лицарями в першій половині ХІІ століття.
P align=left Результати народного голосування оголосили в ефірі телеканалу «Россия». Голосування відбувалося протягом трьох місяців через інтернет і за допомогою SMS-повідомлень. PЗа А. Нєвского віддали голоси понад 520 тисяч росіян. Другим за підсумками голосування став реформатор Пьотр Столипін, який був прем'єр-міністром Росії в перше десятиріччя ХХ століття, на третьо­му — Іосіф Сталін, на четвертому — Алєксандр Пушкін. PЧи варто росіянам тішитися з такого вибору? Адже відомо, що особливу роль А. Нєв­скому в історії Рос� �ї відвів іще І. Сталін. Нині історики не при­ховують скепсису щодо цієї історичної постаті. Скажімо, Владімір Бєлінскій у книзі «Страна Моксель или открытие Великороссии», в якій подано несфальсифіковану версію історії Росії, наводить слова імператриці Єкатєріни ІІ про Невську битву: «Святий Алєксандр Нєвскій тоді тільки народився, йому було не більш ніж п'ять-шість років (в 1237 ро­ці). До того ж, археологам так і не вдалося відшукати хоч би шматочок криці на місці „великої битви“. PВідомо, що Алєксандр Нєв­скій щонайменш е тричі приводив монгольські війська для розгрому Новгорода — вільного міста. Саме А. Нєвскій закабалив свою батьківщину, провівши для окупантів подушний перелік для збору данини. Він був кровним побратимом монгольського хана, тобто аньдою. P»Росіяни можуть зробити святим будь-кого", — зауважив історик Владімір Бєлінский BRу контексті своєї оповіді про Алєксандра, якого названо Нєвскім. І він, схоже, не помилився. PPIМарко Василів/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.

Презентація скульптур зі снігу та льоду

PУ понеділок, STRONG5 січня/STRONG о 17 год. перед галереєю «Дзиґа» відбудеться презентація скульптур зі снігу та льоду української команди митців (львів'янин Орест Дзиндра, вінничанин Сергій Кляпетура та киянин Петро Романик), які вперше представлятимуть нашу країну на найвідомішому міжнародному фестивалі снігових скульптур у Квебеку. /PPТакож презентуватиметься крижана скульптура Ангел львівського митця Мирослава Дедишина, яка попрямує до Оттави на фестиваль «Crystal Garden». /PPПершими на ці твори зможуть поглянути львів'яни.BRДовідка:/PP«Ф� �стиваль снігових скульптур» (Квебек) — одна з головних подій знаменитого на увесь світ «Снігового карнавалу» у Канаді, який веде свою традицію з 1894 року. Протягом кількох днів команди професійних скульпторів з 10 країн світу, які перед тим вибороли право продемонструвати свою майстерність, створюють фантастичні композиції. Скульптури зі снігу та води висікають виключно традиційним способом — лопатами та сокирами. Витвори майстрів виставляють на загальний огляд сотень тисяч місцевих мешканців та понад мільйонної аудитор� �ї туристів, які спеціально приїжджають до Квебеку з Канади, США та Європи. Міжнародний фестиваль снігової скульптури відбудеться з 1 по 9 лютого 2009 року. Вперше у найвідомішій та найбільшій у світі події такого рангу братиме участь українська команда у складі професійних скульпторів Ореста Дзиндри, Петра Романюка та Сергія Кляпетури.BR«Crystal Garden» (Оттава) — один із найбільших у світі міжнародних конкурсів крижаних скульптур підчас «Winterlude» — канадських зимових святкувань з 6 по 22 лютого. Цей фестиваль збирає в середньому 650 тис яч відвідувачів в столицю Канади. «Crystal Garden» (Кришталевий Сад) — є серцем акції, проводиться біля найбільшої в світі ковзанки Rideau Canal Scateway. «Crystal Garden» — збирає скульпторів з усього світу і займає особливе місце в світі серед конкурсів крижаної скульптури. Участь у змаганнях бере лише 12 скульпторів в одиночній категорії, 15 пар в парній, та 15 в одно-блочній категорії. Україну тут представлятиме львівський митець Мирослав Дедишин./PPКонтакт: Орест Дзиндра\ Cell: +380−98−808−41−65\ Mail: orest@3g.ua \ www.orestdzyndra.com.ua/PP align=rightEMджерело: /EMEMДзига /EM/P

br /br /Джерело: lvivstory.com

Здесь можно оставить свои комментарии.

У Львові створять нові візуальні панорами

pimg class=import src=http://proturizm.com.ua/images/images/untitled(2).bmp alt=У Львові створять нові візуальні панорами title=У Львові створять нові візуальні панорами //p9 січня у Львові розвісять великі різнокольорові кулі у тих точках міста, де заплановане будівництво багатоповерхових житлових, офісних та готельних комплексів. /ppАкція покликана «спроектувати» майбутні візуальні панорами Львова та звернути увагу інвесторів на їхню відповідальність за майбутній вигляд історичного центру Львова.Про це повідомляє прес-служба ЛМР. /ppМетою акції «Кольорові кулі над Ль� �овом» є збереження історичних візуальних панорам Львова та програмування нових панорам Львова ХХІ ст. /ppСьогодні на різних стадіях проектування ведуться роботи над обrsquo;єктами, які в недалекому майбутньому можуть мати вплив на образ та силует нашого міста. Це, передовсім, висотні будинки майбутніх офісних центрів, що зосереджуються в районі вулиць Стрийської-Сахарова-Козельницької, проспекту Чорновола-Хімічної-Джерельної-Під Дубом. /ppОсобливо важливим з огляду на розміри комплексу та близькість його до центральної частини міста є визначення масштабу забудови житлових та громадських обrsquo;єктів по вулиці Шевченка ndash; Скляній на території колишнього мехсклозаводу, а також офісного центру на вулиці Шевченка (територія колишнього заводу автонавантажувачів), пропонована висота якого складає 21 поверх. /ppСпецифічного підходу вимагає і визначення параметрів окремих ldquo;точковихrdquo; обrsquo;єктів, які пропонується споруджувати в ареалі історичної забудови міста або практично на його межі. /ppЦе такі обrsquo;єкти як готелі на місці колишнього музею ПрикВО (вул. Стрийська ) та на території Цитаделі, житлові будинки на вулиці Ставовій, Голубовича, Кримській, Зеленій-Жасминовій. /pp Фахівці підвішуватимуть кулі, діаметром 2 метри, у заданих точках на визначену висоту з одночасною фотофіксацією цих моделей з різних видових точок міста. На підставі отриманих матеріалів можливе коректне моделювання майбутній обrsquo;єктів. Акція покликана переконати інвесторів та забудовників у їхній значній відповідальності за майбутній вигляд Львова./ppПроводить акцію управління охорони історичного середовища спільно з п роектною організацією ТзОВ «Арніка». /pp 

br /br /Джерело: proturizm.com.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.

Концерт, який оживив мертві ноти

Цими вихідними у Львівській обласній філармонії відбулася вагома для музичного Львова подія: Міжнародний новий симфонічний оркестр «INSO-Львів» під керуванням швейцарського диригента Гунгарда Маттеса відзначив на її сцені свій 10-річний ювілей від дня заснування. Здавалося б, це доволі юний вік для оркестру, але якщо зважати на надзвичайно складну щоденну працю, яку вклали в його існування й оркес­транти, і їхній керівник, то ця дата є поважною.
P align=centerpimg src=http://gazeta.lviv.ua/gfx/i/2008/12/26/16.jpg alt=Концерт, який оживив мертві ноти title=Концерт, який оживив мертві ноти //pPЗрештою, проведення львів­ських передріздвяних концертів стало для оркестру традицією. Тож цьогоріч зал філармонії ледь умістив усіх прихильників колективу і звичайних поціновувачів хорошої музики, адже щоразу концерт оркестру у Львові обіцяє чимало несподіванок і надовго зберігає цю святкову атмосферу. PТакож для львів'ян традицією стала досконала виконавча майс­терність, безмежний колективний альтруїзм і, звичайно, � �исокий професіоналізм Гунгарда Маттеса, без якого проект «INSO-Львів» не мав би жодного шансу на існування. PЗнаючи музичну прискіпли­вість львівської публіки, оркестр на чолі зі своїм диригентом підготували доволі розмаїту програму, щоб охопити смаки глядачів різного вікового цензу й захоплення. Справді, видається передріздвяним дивом, коли під вправними рухами маестро починає жартувати Моцартова «Чарівна флейта», захлинається мелодикою «Симфонія» Чайковського й вабить музичними інтерпретаціями творчість Теодо ракіса. Соліс­тами в ювілейній концерт­ній програмі виступили швейцарська флейтистка Майя Шауфельбюль (дружина диригента), та Гунгард Маттес, який ра­зом із нею згадав про свій професійний фах гобоїста , зачарувавши публіку виконанням «Концерту для флейти, гобоя і струнних» Антоніо Вівальді. Ще одним маленьким дивом став бенефіс учениці третього класу музичної школи імені Соломії Крушельницької восьмирічної Ольги Семчишин, яка, присвятивши свій творчий дебют ювілею, виконала «Менует» Луїджі Боккеріні. PОкрім композиці й романтичної і класичної доби, колектив за останні роки збагатив свій репертуар концертами композиторів пізніших епох і стилів. І навіть для львів'ян, знаних своєю консервативністю, було приємним подарунком виконання музики до відомих кінофільмів. Звиклі до широкого репертуару колективу у варіаціях музики бароко, класицизму й романтизму, вони були приємно подивовані мелодійністю сучасних симфоній. Напрочуд точне відчуття нюансів змусило ці мелодії звучати настільки натхненно, з такими світлом, ніжністю й очевидністю, що й компо� �итор, й оркестр поставилися до цієї справи дуже дбайливо. Хоч саме ця творча різноманітність і любов до експериментів (балетні програми, запис музики до фільмів, супровід поп- та рок-виконавців на концертах і в студіях звукозапису, програма «Різдвяні фантазії» львівського композитора Юрія Саєнка) в поєднанні з високим професійним вишколом музикантів стали візитівкою «INSO-Львів». А також засобом для промоції культури нашого міста за кордоном, адже слово «Львів» у назві дає змогу популяризувати наше місто під час гастр� �льних турне колективу різними країнами (за цей час оркестр устиг побувати з виступами не тільки в багатьох містах України, а й у Швейцарії, Німеччині, Польщі, Китаї). PТа найбільша заслуга оркестру під керівництвом Гунгарда Маттеса в тому, що він прагне відкрити світу невідомі сторінки української музичної спадщини — це і «львівський Моцарт», син Вольфганга Амадея — Франц Ксавер, який мешкав у нашому місті й заснував тут Музичне товариство, і виконання творів Петра Чайковського та майже невідомого тепер українського � �омпозитора пізнього романтизму Сергія Борткевича, й увертюри до опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, й, безперечно, твори таких сучасних вітчизняних композиторів, як Скорик, Станкович, Ланюк. PІз нотами класичних сугестій звучав оскароносний «Бен Гур» М. Розса, захоплювала відома «Тема Джеймса Бонда. Його величність Сікрет Сервіс», інтуїтивно розливалася капілярами музика до фільму «Список Шиндлера» Д. Вільямса, вражаючи новим сприйняттям у делікатному звучанні скрипки в сольному виконанні Марти Семчишин, як� � зуміла «підкорити» цей доволі непростий твір. Естетичну і професійну насолоду слухачам забезпечили й «Рожева пантера» Г. Манчіні, «Вестсайдська історія» Л. Бернстайна і Les Miserables К. М. Шенберга, а тим паче — виконана на біс для глядачів носталь­гійна Скорикова мелодія «Свіча». PЦей творчий вечір зумів оживити мертві ноти і, як кожна приємна подія, був надзвичайно коротким. Публіці хотілося б, щоб музика, яка відлунювала в такт душевному спокою, ніколи не завершувалася. Зрештою, це і є найвищою оцінкою — б� �чити, коли ці передріздвяні мелодії одного вечора відлунюватимуть у серцях пересічних слухачів упродовж тривалих зимових свят. PIЛідія Йонка/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.

Що подарувати?

Сучасне суспільство дуже лояльно ставиться до подарунків. Якщо рані­ше треба було пильно стежити, щоб бува не образити людину своїм презентом, чи не стати носієм поганих манер, то нині подарувати можна будь-що, а потім, якщо щось буде не так, звести все на жарт. На дуель за це вас уже ніхто не викличе. Проте, щоб не опинитися в незручній ситуації, краще заздалегідь усе обдумати й обрати річ, яка справді потрібна нашим близьким.
PГоловні критерії — практичністьPПоширена думка: головне не подарунок, а увага. Цією тезою дуже часто намагаємося прикрити чи то відсутність фантазії, чи то власну скупість. Та коли самі отримуємо подарунок, то розуміємо, що увага в поєднанні з хорошою річчю — значно краще. Отже, можна зробити висновок: дарувати потрібно те, що самі хотіли б отримати. Під­тверджують це й результати проведеного нами соціологічного до­слідження, які свід­чать, що 30% опитаних насамперед звертає увагу на спосіб дарування, інші беруть до уваги грош овий еквівалент подарунка (48%) і користь від нього (22%). PЩодо практичності подарунка, то тут головне не переборщити. Особливо це стосується людей, які живуть разом. Загальний сімейний бюджет, спільні труднощі й турботи не залишають великих шансів отримати радість від подарунка. У підсумку дарунок близьким людям перетворюється на аж надто утилітарну річ: у найгіршому разі — це предмети повсякденного побуту, умовно кажучи, майки-шкарпетки, в кращому — новий килим чи радіотелефон. Без сумніву, це потрібні речі, але через таку на� �мірну утилі­тарність подарунок утрачає своє призначення — дивувати й тішити. PНе даруйте грошіPЦе саме відбувається й тоді, коли ми презентуємо своїм близьким гроші. Так, іще в радянські часи з'явилася традиція дарувати на весілля конверт із купюрами. Вона існує нині, в кожному разі це краще, ніж подарувати молодятам 24-й кухонний сервіз чи BR30-ту кавоварку. Проте дарувати гроші у всіх інших випадках тепер уже недоцільно. PНині існує значно кращий спосіб щось подарувати і при цьому не мучити себе вибором. Це так звані подарункові � �ертифікати. Їх тепер можна купити в багатьох торгових мережах Львова, при цьому ви прос­то сплачуєте суму, на яку розрахований ваш подарунок, а взамін отримуєте картку, що дає право вашим близьким самим обрати певну річ на зазначену суму. PПоєднуйте ноу-хау з традиційними подарункамиPНе варто також відкидати такі традиційні подарунки, як квіти, шоколад і листівки. Хоч вони, звичайно, і програють в оригінальності. Дуже часто саме такі приємні дрібнички забезпечують найбільше задоволення нашим близьким. Не потрібно забувати і про речі, зроблені власноруч. Вони й нині можуть стати приємною несподіванкою, па­м'яткою на тривалий час, особливо якщо в них укладено вашу любов і позитивну енергетику. PЯкщо ви все ж таки вирішили щось придбати, то не забувайте про смаки й уподобання своїх друзів, поспостерігайте за їхньою реакцією на вітрини крамничок, прислухайтеся до їхніх слів і ви обов'язково знатимете, що подарувати. Будуть це ювелірні вироби чи звичайний брелок, подорож до Єгипту чи квиток у кіно, колекційна книга чи зошит у клітинку зі спогадами друзів — не важ� �иво. Головне, щоб дарування залишалося щирим. PIГалина Білак, Оксана Жила/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.

Західноєвропейська публіка на противагу українській «старіє»

Швейцарець Гунгард Маттес уперше відвідав Україну в травні 1988 року, коли представляв свою державу на міжнародному музичному фес­тивалі у Львові. Це місто з напрочуд талановитими музикантами так йому сподобалося, що вирішив створити свій оркестр, який би репрезентував україн­ську культуру у світі. Про десятирічний ювілей колективу, музичну конкуренцію і творчу свободу в нашій розмові.
Ppimg src=http://gazeta.lviv.ua/gfx/i/2008/12/26/15.jpg alt=Західноєвропейська публіка на противагу українській «старіє» title=Західноєвропейська публіка на противагу українській «старіє» //pУкраїнська музика наділена якоюсь архесилоюP- Як відбулося ваше зна­йомство зі Львовом?P- Від часу знайомства зі Львовом я втішений його метаморфозами. Ще десять років тому це було доволі бідне місто з понівеченими будинками і пригніченим настроєм, яке ховало під цією шкарлупою цілий пласт різночасових культур. Для мене як іноземця, що впродовж стіль­кох років сп остерігав за його розвоєм, видається що не тільки саме місто розвивається, а й люди почали більше посміхатися. P- А в музичному середовищі щось змінилося?P- Знаєте, останнім часом відчуваю невимовну радість від своєї роботи, й цей настрій викликаний передусім інноваціями не в музиці, а в трансформації сприйняттєвого виміру людей. Якщо вони змінюються зі середини, то змінюється і світ. Іще кілька років тому львів'яни були надзвичайно закриті, не бажаючи відкрити душу ін­шим. Нині їхня відкритість проявляється в усьому, особливо у відчу� �ті музики: в Україні вона наділена якоюсь архесилою, що підтримує її впродовж усього існування. Західна Європа досі не може розшифрувати таємничого коду музики душі цієї держави. P- До речі, чим різниться західноєвропейська публіка від української?P- Мабуть, саме чуттєвими моментами. У Західній Європі люди зазвичай ідуть на концерт, коли хочуть побачити відомого диригента з не менш відомим колективом, чи послухати вже знаменитого соліста. Натомість в Україні мене приємно дивує і віковий фактор, зокрема, багато молоді, якій цікаво долу читися і до класики, й до сучасних музичних мотивів. Західноєвропейська публіка на противагу українській «старіє», і звикла йти на відоме ім'я й аплодувати йому навіть, якщо концерт не сподобався. PЩо легша музика, то складніша роботаP- У Львові вас вже звикли називати «швейцарець». Чи не доводилося на батьківщині чути про свою «львівськість»?P- Доводилося I(сміється)/I. У Швейцарії мене називають Lemberger — львів'янин. P- Під час ювілейного концерту львів'яни мали змогу почути й виконання мелодій до таких кінофільмі� �: «Список Шиндлера» Вільямса, «Рожева пантера» Манчіні. Як наша публіка реагує на такі музичні інтерпретації?P- Гадаю, вона, попри свою кри­тичність і прискіпливість до найтонших музичних штрихів, такі інтерпретації сприймає з ен­ту­зіазмом, усвідомлюючи склад­ність їхнього виконання. Що легша музика, то складніша робота. P- Часто приїжджаєте до Львова? Дружина ніколи не перечить?P- За останні вісім років щодесять днів намагаюся відвідати улюблене місто. Адже керуюся кредо цілковитої самовіддачі музиці й вимагаю цього від колективу. Щодо дружини, то вона, звісно, переконана, що значно краще, коли чоловік удома, але коли знає, що я у Львові, то ніколи не переживає. P- У музичному світі існує конкуренція?P- Так, але це цілком виправданий робочий процес, що стимулює до вдосконалення. Якщо ти займаєшся якимось проектом, мусиш бути готовим укласти в нього всього себе, щоб він був не тільки конкурентоспроможним, а й мав свої переваги над іншими. Щоб завоювати симпатію і любов публіки, доводиться прискіпуватися до найменших дрібниць виконавської техніки, вимагати, � �об колектив мислив музичними категоріями. P- Естонський композитор Арво Пярт, який колись від­відав Львів і твори якого ви виконуєте, говорив, що для нього музика — це лінія, яку він малював би, якби був художником. Чим є музика для вас?P- Для мене це передовсім моя втілена мрія. І найбільша для диригента сатисфакція — бачити, як вона відлунює в серцях людей, які її слухають. Це той духовний острів, до якого щоразу повертаюся. І, запевне, ціла життєва філософія, адже, якщо маю якісь проб­леми, то вони нікуди не зникають, але я думаю про вчорашній концерт і черпаю нові духовні сили. P- Ви гастролюєте світом із програмою «Різдвяні фантазії». Як за кордоном сприймають українські колядки?P- Прикро, але навіть най­кращі творчі композиції мусять мати рекламу. Для них ця музика часто є складною і незна­йомою, тому іноземці переважно надають перевагу знайомим мелодіям. Але такі концерти є безумовно позитивною тенденцією, тому що українські колядки все-таки знаходять свого слухача. P- Чи толеруєте музичну свободу для оркестрантів?P- Безперечно. Це, як лінії на папері : кожна має бути окремо, але водночас співіснувати з іншими. Моє завдання — дати їм певний керунок — вектор руху, відповідаючи водночас за координацію кожної лінії. P- Маємо нагоду спостерігати, як у ваших лавах відбувається оновлення поколінь…P- Так, хоча надаю перевагу стабільності. Оркестр, наче людський організм — якщо видалити один орган — його місце повинен зайняти новий, який би виконував ті самі функції. Якщо ж один має якийсь ґандж, то руйнуватиметься все. Мене тішить, коли на концерт приходять колишні музи� �анти: з ними не треба багато працювати, адже вони свідомі моїх вимог. Особливо ті, які були від часу заснування оркестру. Щоб досягнути нинішнього рівня, доводилося працювати по BR12−14 годин на добу, й мушу зауважити, що на репетиціях я дуже суворий. P- Яким убачаєте розвиток швейцарсько-українських культурних зв'язків?P- Наразі все залежить від розвитку економічної кризи. Це, мабуть, проблема світової культури, адже перш ніж допомогти комусь, мусимо навести лад у своїй країні. PIРозмовляли Лідія Йонка, Ірина Лисак/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.