Як Бог дає дітей, то дає й на дітей

Оксана й Мар'ян Шумейди хотіли створити міцну сім'ю та мати багато дітей. Але навіть уві сні не могли уявити, що народиться трійня. Проте сталося саме так.

Коли майбутніх батьків ощасливили цією новиною, обоє були на сьомому небі. Ще б – одним махом і відразу троє! У їхніх родинах були випадки народження двох дітей водночас, та щоб трійня… Було від чого й задуматися. Батькові – як прогодувати таку команду, матері – народити й виховати. До того ж, деякі лікарі відра­джували народжувати. Мовляв, складно для організму молодої жінки. Та в ощасливленої матері не виникало й тіні сумнівів. Звичайно, народжувати. І дітки з'явилися одне за одним з інтервалом у дві-три хвилини. Дівчинка, хлопчик, ді вчинка.

Татові – сина, а собі – двох дівчаток: Марка, Мартусю
та Мілену. Чим надзвичайно потішила двох дідусів і двох бабусь, які вже вийшли на пенсію й були дуже втішені онукам.

Того дня, коли ми розмовляли з Оксаною та Мар'яном, вони возили свою "молодшеньку" донечку Мілену до лікаря. Незважаючи на тривалу подорож, дівчинка чемно очікувала, поки мама давала інтерв'ю.

Цікавило все, а найбільше: як молоді батьки дають собі раду з трійнею?

– Без допомоги батьків це було б дуже непросто, – розпо­відає Оксана. – Але помічників у нас не бракує: пані Ірина, хресні, племінники та племінниці. Нині, коли дітям рік і сім місяців, залишити їх на самоті просто неможливо. Не повірите, але коли вони виходять на вулицю, то кидаються навсібіч. Граються в хованки. Таку тактику виробили. Й одна людина з ними не впорається. У будинку вони по черзі перевіряють на міцність шпалери, розетки й інші речі. А нещодавно наш юний кухар Марко примудрився облитися кип'ятком. Лікування тривало кілька тижнів, добре, що не залишилося слідів. Але бачили б ви, як радо потім зустрічали братика й� �го сестрички.

Попри тісну спорідненість, кожна дитина має свій особливий характер, темперамент, звички й навіть інтереси. Приміром, дівчатка люблять пококетувати перед дзеркалом, а хлопчик не проти подивитися з татом футбол.

– Чи не боїтеся, що в такої кількості няньок діти виростуть розпещеними?

–Ні, – відповідає Мар'ян. –Ми доволі суворо стежимо, щоб вони виконували свої маленькі обов'язки. Якщо Марко бавився іграшками й не прибрав їх, то про це йому нагадають. Те саме стосується й дів­чаток.

Активну участь у вихованні діт ей бере й тато. Та головна його функція – заробляння грошей. Він займається виготовленням меблів. До речі, в Оксани подібна професія – дизайнер.

На запитання, чи вистачає коштів на сім'ю, матір трійні відповіла по-філософськи: їх завжди бракуватиме, навіть якби було у сто разів більше. Для прикладу, щомісяця лише на памперси витрачають понад 500 грн. А ще дітям потрібно купувати одяг, взуття, харчування. Найбільше забирають ліки. Коли Марко потрапив до лікарні й підхопив там інфекцію, то по­тім довелося лікувати й дівчаток. На це витрат� �ли кілька тисяч гривень. Без допомоги бать­ків не обійшлося.

Але попри це Оксана й Мар'ян навіть на мить не можуть припустити, що все могло б бу­ти інакше. Матеріальні труднощі ніщо порівняно з радістю від щасливої дитячої усмішки, слова, танцю. А ще вірять у Божу допомогу: Бог дає дітей і він дає на дітей. Тому наро­джувати потрібно обов'язково. Це великий обов'язок, але й велика радість, вважають батьки.

Саме завдяки дітям у них з'явилося чимало друзів. Кож­­не свято збирає багацько гостей. Можливо, саме тому, що тут найбільше шан ують День матері.

– Це свято для того, щоб діти не забували провідати та привітати своїх батьків, сказати їм теплі слова подяки, – переконана Оксана.

А ще цього дня Оксана й Мар'ян також хочуть сказати теплі слова Львівській міській раді та мерові Андрію Садовому за трикімнатну квартиру, яку місто виділило їм до наро­дження дітей. Тепер у них власне житло. Наразі, поки в помешканні не зробили ремонт, по черзі мешкають у батьків. Незважаючи на клопоти з дітлахами, бабусі й дідусі тішаться кожному дню перебування в їхньому домі. Адже малеча – продовження роду.

…Час було завершувати нашу розмову, бо маленька вже позіхала. Вочевидь, утомилась і хотіла спати.

На завершення поцікавився, про що мріють батьки.

Відповідь була майже одностайною: щоб діти були здоровими, щасливими й корисними для людей і країни.

Василь Худицький

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.