17 червня, середа, 18.00 літературна кав’ярня “Кабінет” (Львів, вул.Винниченка,12) — зустріч з Миколою Рябчуком.
Модератор Віктор Неборак.
Розмова вестиметься з приводу нових книжок Миколи Рябчука “Сад
Меттерніха” і “Улюблений пістолет пані Сімпсон: хроніка помаранчевої
поразки”
От що про “Сад Меттерніха” пише сам автор:
Ця книжка складалася кільканадцять років — як наслідок моїх досить
інтенсивних пересувань у просторі, але також — не менш інтенсивних
пересувань у ч� �сі. Спогади є таким самим важливим її компонентом, як і
географічні враження; пригадування минулого є тут не менш істотним, як
описування теперішнього; автентичне переживання реальних подій -
невіддільне від осмислення почутого, прочитаного і пригаданого.
Микола Рябчук
Змiст книги:
Сад Метерніха
За огорожею Меттерніхового саду
Експеримент пана Бога
Польща, польський, поляки
Восьмеро євреїв у пошуках дідуся
Євнухи в гаремі, або Паризькі нотатки футбольного дилетанта
Словенський драйв
Місто жінок
Політ на Сиріус
Феміністичний реалізм
З Любляни — з любов’ю
Перезавантаження
Кінець великої паузи
Зміна пропорцій
З культурою й без
Як я став чехословаком
Простір свободи
(Без)вiдповiдальнiсть iнтелектуалiв
Сарматський експрес
Єврошашлик: кілька рецептів
Saturday Night
Від автора:
Ця книжка складалася кільканадцять років — як наслідок моїх досить
інтенсивних пересувань у просторі, але також — не менш інтенсивних
пересувань у часі. Спогади є таким самим важливим її компонентом, як і
геогр афічні враження; пригадування минулого є тут не менш істотним, як
описування теперішнього; автентичне переживання реальних подій -
невіддільне від осмислення почутого, прочитаного і пригаданого. Саме
тому мені важко окреслити жанр цієї книжки, яка не є — у чистому
вигляді — ані збіркою подорожніх нарисів чи репортажів, ані томом
мемуаристики, ані книгою публіцистичних, культурологічних чи
філософських роздумів. Найпростіше було б назвати її просто збіркою
есеїстики, де є всього потроху, але де, за всієї різнорід ності
поодиноких розділів, є також спільна тема, спільний сюжет і, звичайно
ж, спільний герой — сам автор, чи, точніше, близький до нього, хоча й
не цілком тотожний йому оповідач. Тема книжки окреслена вже у першому нарисі, де — лише одне з її образних уособлень.
Ерудити згадають тут і едемський сад, і сад Збіґнєва Герберта -
тисячолітній європейської культури й цивілізації, у якому він/ми почуваємось усе ще марґіналами, дикунами — , як написав був півстоліття тому видатний поляк. Книжка,
власне, про це — про нашу причетність і непричетність до Європи,
присутність і відсутність, включення й виключення -
формально-інституційне й символічно-інтелектуальне; про різні способи
бути європейцями і різні шляхи подолання .
Відповідно й сюжет цієї книжки, її головна інтриґа — це плекання
Європи в собі, засвоєння її підставових цінностей, опанування
внутрішньої свободи й символічне прилучення до європейського — чи то всупереч залізній завісі, накинутій нам совдепією, чи то всупереч паперовій завісі, накинутій на нас брюссельсь� �ими
бюрократами. Але це також подолання найрізноманітніших внутрішніх
завіс і бар’єрів, комплексів і стереотипів, які відкремлюють нас від
Європи (, як сказав би Хвильовий); подолання лінощів і розхлябаності, євразійських облуд і слов’янофільської меґаломанії, хуторянського нативізму й нутряного ксенофобського антизахідництва. Спогади й роздуми, як уже зазначалося, є лише однією частиною цієї книжки. Інша, не менш важлива її складова — це подорожі: Україною й Польщею, Словенією і Францією, Австрією й Угорщиною.
Зро зуміло, що кожна подорож — це насамперед люди, з якими ділиш хліб і вино, іноді — дах, іноді — поїзд, машину або літак, і незмінно -
розмову. Їх занадто багато, аби всіх тут перелічити, тож згадаю лише
одного, вплив якого на мою був чи не
найбільшим. Це, звичайно, Григорій Чубай — людина, що за своє коротке
життя так ніколи й не побувала в , а проте була
щонайсправжнісіньким європейцем. Ба більше, мала унікальний талант
творити в собі і довкола себе. Якщо мені у цій книжці
пощастило успадкувати бадай частку цьог о таланту, значить, за справу
варт було братися. Так чи так, а наважуюсь присвятити цю книжку
Грицькові — з безмірною вдячністю за відкритий мені й не лише мені
європейський сад і за той простір внутрішньої свободи, який нас
об’єднував тоді, в 70-х, і який нас об’єднує, сподіваюся, досі.
джерело: Дзига
Джерело: lvivstory.com
Комментариев нет:
Отправить комментарий