Завтра — Всесвітній день театрів
Ще на початку березня світ облетіла новина — один із найвідоміших театрів — Метрополітен-опера — у зв’язку зі своїми фінансовими проблемами вимушено заклав в одному із найбільших ломбардів Нью-Йорка дві фрески Марка Шагала “Початок музики” та “Тріумф музики”, які художник на початку 1960-х років створив спеціально для цього театру.
Також пожвавилися розмови про те, що нині тою чи іншою мірою жертвами кризи є оперний театр “Ла Скала” в Мілані, кабаре “Мулен Руж” у Парижі (яке вимушено скоротило кількість годин своєї праці на 30 відсотків), Большой театр у Москві та інші. І вкотре заговорили про вимирання театрів.
Але парадокс. Як зауважують фахівці, зокрема член-кореспондент Національної академії мистецтв України Неллі Корнієнко, чим важчим стає життя, тим українці частіше відвідують театри. “Чим екстремальніша ситуація, тим охочіше людина рятується культурою, — недавно зауважила Неллі Корнієнко в розмові на одній із радіохвиль. — Цим ми дуже схожі на аргентинців, які, коли їхня країна переживала дефолт 1997 року, культурні заходи відвідували значно більше, ніж в інших, сприятливіших для людського життя умовах”. Та що там каза ти, мюзикл як жанр виник у США саме під час “великої депресії”, що викликало “вибух” у розвитку сценічного мистецтва.
“За театр люди голосують своїми грішми”, — любить повторювати художній керівник драматичного театру імені
М. Заньковецької Федір Стригун. І в цій логіці йому не відмовиш. Попри економічні реалії, театри збирають повні зали глядачів і не лише у Львові. А як же криза?
А властиво, про кризу в театрі чи кризу театрів говорять постійно. Старше покоління акторів у розмовах на цю тему часто акцентує — навіть коли вони робили свої перші кроки на сцені, йшлося про те, що театр відмирає, що його обов’язково замінить телебачення, що глядачі приходять, але нема що дивитися, чи, навпаки, що не приходять, хоча варто було б, або ж про інші “обнадійливі” речі.
А театр все одно живе. Можливо, інколи “хворіє”, але для будь-якого живого організму це нормально. Хтось і справді відходить, інший оновлюється, ще інший народжується, але цей колообіг вічний, як і саме життя. Звичайно, змінюються ритми, жанри, але не змінюються природа людини, наше бажання набратися енергії, спільно пошукати відповідей на одвічні екзистенційні питання. І театр у цій площині — саме те місце, куди людина приходила не тільки вчора-сьогодні — віками. Адже в театрі можливе все. Хоча воно і залежить від загаль ної культури, смаків, почуття міри, сердечності та філософської ваги того, про що йдеться зі сцени.
Театр і криза — тема об’ємна, багатовимірна, про яку можна чимало говорити під різними кутами зору. “Пошта” поцікавилася у львівських театрів, а як саме вони почуваються в часи економічного лихоліття для країни.
Андрій Мацяк, генеральний директор Національного академічного українського драматичного театру імені М. Заньковецької: “Чесно кажучи, мені не зовсім випадає з морально-етичного боку говорити про кризу, оскільки національні театри, порівняно з іншими, у справді добрій ситуації. Збираємо повні зали глядачів, вчасно отримуємо зарплату — на що нарікати? Звичайно, скорочені цьогоріч постановочні, гастрольні та деякі інші видатки, однак було б дивним, якби складалось інакше. Уже під час кризи — на завершення минулого року&nb sp;— випустили сценізацію мелодрами А.Дюма-сина “Дама з камеліями”, нещодавно “Історію коня” за повістю Л.Толстого “Холстомєр”, а 4 квітня презентуватимемо драматичну поему Лесі Українки “Бояриня”. До літа глядачі побачать також прем’єру “Одруження” за твором Миколи Гоголя. Тобто вистави готуємо, отже, живемо”.
Ярослав Федоришин, засновник, художній керівник та директор Львівського духовного театру “Воскресіння”: “Саме поняття кризи — річ дуже специфічна. Наш театр, як і чимало інших львівських театрів, на превеликий жаль, у стані кризи перебуває постійно. А зараз мало того, що рівень заробітної плати, у зв’язку з курсом долара, дуже впав, так ще й місцева влада ліквідувала надбавки, навіть маючи які, наші актори не отримували фантастичних сум. Вважаю ліквідацію цих надбавок безпрецедентною, але це не вперше театр вимушений сам себе рятувати. Усупереч усім, кому театри не потрібні, ми недавно випустили прем’єру “Ніч для жінок” і зараз готуємо іншу — “Пісочниця” Михайла Вальчака. А там — час покаже”.
Олексій Кравчук, директор Львівського академічного театру імені Леся Курбаса: “Сказати, що кризи не відчуваємо, — неправда. Але розуміємо, що цей період треба пережити. Економічні реалії внесли суттєві корективи в життя нашого театру. Наприклад, під загрозою є те, чи буде профінансований наш Антонич (планували з нагоди ювілею кілька вистав), та інші речі. Не знаємо, як врешті виглядатиме фінансування постановки за твором Володимира Винниченка “Між двох сил”. Але націлюємося на те, що жити і працювати потрібно, незважаючи на всі ті неприємності, що їх готують будні”.
Тадей Едер, генеральний директор та художній керівник Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С.Крушельницької: “План першого кварталу ми перевиконали. Це якщо говорити про те, як на нас відобразилася економічна криза. Якщо ми в Україні не перші серед театрів, то й не другі. Причому ціни на квитки ми не підвищували і робити цього не плануємо. Якщо в інших оперних театрах України кількість глядачів різко зменшилась, то у нас все залишається на звичному рівні — середня наповненість залу становить 65&minus ;70%. На жаль, не львів’яни є нашими основними глядачами. Ситуація змінюється під час прем’єрних показів. Наприклад, на прем’єру опери К.В.Глюка “Орфей і Еврідіка” — найдорожчу постановку за останні десять років, яка відбудеться завтра і приурочена Міжнародному дню театру, — квитки вже розпродано”.
Джерело: lvivpost.net
Здесь можно оставить свои комментарии.
розпочинається низка заходів, присвячених відзначенню 600-річчя органної музики у Львові.
