“Не треба боятися запозичувати в іншого, а треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама проявиться, коли майстер дозріє,” — розмірковував свого часу Михайло Бойчук стосовно нападок на нього через те, що школа вбиває індивідуальність.
Невідомо, чи знала про цю його настанову вихованка відділу реставрації (сьогодні аспірантка) Львівської національної академії мистецтв Ольга Кравченко, але страху у пробах себе в тому чи іншому творчому вимірі не мала. Може, давалися взнаки гени (вишкіл у Михайла Бойчука проходив її дід Охрім Кравченко — поодинокий вцілілий після сталінських репресій учень цього видатного художника і єдиний, хто зберіг і проніс через усе життя принципи творчої концепції школи бойчукістів), а може, просто риса молодості — не боятись. Бо, к� �ли отримала стипендіальний грант “Gаude Polonia” і поїхала у його рамках до Польщі, то несподівано — передовсім для себе — відчувши потребу малювати, не схарапудилась, коли в уяві почали виникати дивні силуети, а почала для кожного із них витворювати його ситуацію і його сутність.
“Ольга Кравченко має універсальну вдачу вбирати у себе особливості мистецького життя, що позначають наш час з огляду і на цивілізаційну спадщину, і на перспективи, — аналізував у львівській галереї “Бон Тон” творчість художниці на відкритті першої персональної виставки її живопису “Про найважливіше” мистецтвознавець Роман Яців. — Надзвичайно уважно вдивляючись у феномени малярства попередніх епох не лише України, а й світу, авторка знаходить власну проекцію творчого досвіду попередників, збагачуючи її в ласним чуттям та здобутками часу. Це не цитування, а намагання зіставити і свою молодість, і сучасність через призму тих сенсів. У цих роботах не лише глибинне занурення у матеріал, коректність, переконлива форма та цікавий образний світ (свого роду поетично-філософські рефлексії через іконографічні типи), а й свіже прочитання, нова якість структури образу, поезія, яка відсвічує через ці твори, а ще — дуже виразне й естетично вмотивоване авторське “я”.
Реставратор за фахом Ольга Кравченко творить місток між тим, на що вчилась, і тим, що її займає, шляхом використання для творчості дошки та яєчної темпери. Матеріал, спосіб творення та уява у підсумку дають дуже важливий для творця результат: її персонажів (а всі роботи — наче фрагменти життя мешканців однієї квартири, будинку, міста) цікаво пізнавати, у їхньому товаристві приємно бути.
“Мені з ними добре, — зізналася Ольга Кравченко “Пошті”. — Від них віє теплом, якого в реальному житті подекуди бракує. Малювала їх , відчуваючи щастя, а це в житті — найголовніше. Тому й назвала цю першу свою експозицію — “Про найважливіше” — бо відчуття щастя і є таким у житті людини”.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий