Вуді Аллен: “Я проти смерті”
– Як Ви ставитеся до фестивального божевілля?
– Це ж кіно, чи не так? Я приїхав показати свій фільм. Для всього іншого я застарий.
– Однією із основних тем Вашого нового фільму є тема старіння. Що Ви думаєте про це?
– Звичайно, я старію: зір падає, спина болить. Але старіти – не дуже корисно. Ти не стаєш розумнішим чи шляхетнішим. Раджу вам уникнути цього!
– Чи погоджуєтеся Ви із Маноелем і Олівейрою, що єдине, в чому ми впевнені у житті, так це у власній смерті?
– Коли мені буде 101 рік, ми з вами про це поговоримо. Не смійтеся! Мої батьки прожили довго, отож я маю непогані шанси. А поки що я проти смерті.
– Більшість Ваших фільмів – про неможливість щастя…
– Це моя точка зору. Я сумна людина. Я – песиміст. Вважаю життя садомазохістським експериментом. Думати, що ти щасливий, значить брехати самому собі. Так і Ніцше казав, і Фройд. Потрібно просто створювати ілюзію, що ти живеш. До речі, Канни саме і є такою ілюзією.
Майк Лі: “Канни – це шоу-бізнес”
– Чи можна вважати, що з фільмом “Інший рік” Ви повернулися на територію “Таємниць та брехні”?
– Не знаю. Все, що я знімаю, – моя територія.
– У фільмі Ви працювали із давніми друзями, зокрема із Джимом Бродбентом. Як стосунки режисер-актор поєднуються із дружбою?
– Мені було дуже комфортно, адже мій актор розумів мене навіть без слів. Я, як ніхто інший, люблю працювати із друзями. Ми працюємо як телепати. Я потребую того, аби працювати із розумними та інтелігентними акторами. Що ж дивного, що вони при цьому – мої друзі.
– Ви знову претендуєте на “Золоту пальмову гілку”. Хвилюєтеся?
– Я учетверте беру участь у конкурсі. Я не хвилююся. Це шоу-бізнес, не більше.
Крістін Скотт Томас: “Обожнюю переодягатися на зірку”
– Ви вже вдруге стали господинею церемоній відкриття та закриття фестивалю. Вас здивувала цьогорічна пропозиція?
– Здивувала? Ні. Проте дуже втішила. Зараз у мене більше досвіду, я нарешті можу не хвилюватися, а діставати задоволення.
– Ви побували у всіх можливих ролях на фестивалі, чи не так?
– Правда, я представляла фільми, вела церемонії, була членом журі в той рік, коли Ларс фон Трієр отримав “Золоті пальмову гілку” за “Ту, що танцює у темряві”. До речі, я за це билася, дряпалася і кусалася. Шкода, що давно не представляла фільми у конкурсі. Я це люблю найбільше.
– Якими є Ваші найприємніші спогади про Канни?
– Перший підйом червоними сходами.
– А найгірші?
– Одного разу мені мало не довелося підніматися червоними сходами без спідниці. Моє вбрання привезли в Париж і лише в Каннах виявили, що частини бракує. Тоді по неї літали на гелікоптері.
– Вам подобається вся ця святкова метушня?
– Так. Обожнюю переодягатися на зірку і мати право бути вродливою. Проте для нас, акторів, переодягатися – це робота.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий