В українського кіно є один великий козир

Пилип Іллєнко, продюсер, про українське кіно та спадщину Юрія Іллєнка

У рамках фестивалю “Кінолев”, що триватиме у Львові з 21 по 24 серпня, відбудуться вечори пам’яті Юрія Іллєнка. Зокрема, львів’яни зможуть побачити оновлену “Молитву за гетьмана Мазепу” та культовий фільм “Вечір на Івана Купала”. “Пошта” запросила до розмови продюсера, керівника компанії “Іллєнко Фільм” Пилипа Іллєнка, щоб докладніше довідатися про фільми батька та стан українського кіно загалом.

– У чому відмінності нової версії “Молитви за гетьмана Мазепу”?

– Фільм “Молитва за гетьмана Мазепу” виробництва Національної кіностудії ім. О. Довженка у 2002 році так і не було завершено – не створено сучасної звукової доріжки. Фактично той звук, який був у фільмі, не давав можливості нормально його сприймати, адже був технічно недосконалим через застарілі технології, наявні на той час на Кіностудії Довженка. Крім того, фільм не мав прокату (за незначним винятком) в Україні та за кордоном. На п’ять років фільм було передано продюсеру, який мав би профінансувати створення звук у, забезпечити фестивальну долю фільму тощо.

Лише у 2008 році компанії “Іллєнко Фільм” вдалося отримати права на фільм і розпочати створення нової версії фільму, а наcправді – його завершення.Отже, було створено нову звукову доріжку в форматі Surround 5.1., а сам фільм дещо скорочено. Однак скорочення не вплинули на творчу концепцію та художнє вирішення фільму. Крім того, додано закадровий коментар Юрія Іллєнка, який дає пояснення і щодо історичного контексту подій фільму, і, певною мірою, щодо історії створення та існування власне самого фільму. Цей художній прийом пе� �етворив автора в одного з персонажів картини, що органічно поєдналося з його появою в кадрі, а також зйомками “з рук”, коли камера постійно перебуває у побудові мізансцени в якості учасника, а не просто “фіксатора”. Нова звукова доріжка до фільму дуже помітно змінила й сприйняття візуального ряду картини.

– Чи планується прокат стрічки?

– Так, зараз ведуться переговори про прем’єру нової версії фільму, а також демонстрацію стрічки в рамках ретроспективних показів кращих фільмів Юрія Іллєнка. Планується також вихід стрічки на DVD. 

– За яким принципом обиралися фільми для видання на DVD?

– Цей перелік формував сам Юрій Іллєнко і в нього увійшли його кращі фільми. Глядачеві може здаватися це дивним, але ряд своїх  фільмів, хоча вони є непересічними явищами в кіномистецтві, Юрій Іллєнко не любив і намагався навіть не згадувати, надто багато негативних переживань було пов’язано з цими картинами.  Адже після трьох своїх перших фільмів, які були заборонені, він опинився перед складним вибором: або взагалі більше не знімати, або обрати тему, яка б влаштовувала цензуру. Та навіть за таких умов система не давала йому жодної творчої свободи. Він відчував шалений тиск з боку ідеологічних контролерів: мав демонструвати кожного дня відзнятий матеріал, цензори постійно вимагали тих чи інших переробок, зупиняли виробництво. В результаті виходили, за його власним висловом, “фільми з-під трамваю”. Тому для видання на DVD були обрані ті фільми, які сам автор вважав найкращими.

– Чи зможе ця колекція хоча б частково компенсувати практично відсутній у нас прокат українських стрічок?

– Кожний диск, кожна демонстрація в кінозалі, кожна трансляція по телебаченню українського кіно, очевидно, зможе певною мірою компенсувати ту відсутність. Проте ми маємо розуміти, що поодиноких  “пострілів”, навіть і влучних, недостатньо для розвитку українського прокатного кіно.

На жаль, без серйозної системи підтримки національного продукту з боку держави, будь-яких змін на краще не відбудеться. Йдеться навіть не про фінансову підтримку, а про створення системи пільг, квотувань та запровадження збору з іноземного кінопродукту, який реалізується на нашому ринку, надходження від якого спрямувалися б на фінансування виробництва українських фільмів. Певні кроки в цьому напрямі вже були зроблені з прийняттям цього року змін до Закону України “Про кінематографію”, проте це лише початок шляху.

Ми маємо усвідомити, що виросло вже не одне покоління людей, які взагалі не звикли дивитися українське кіно, і вони в цьому не винні, в них просто нема і не було вибору – ринок пропонує їм лише американський продукт, а останнім часом ще й американізований російський пропагандистський кінематограф.  

Проте в українського кіно є один великий козир, який може допомогти повернути свого глядача. Кожна людина бажає дивитися кіно про те, що є їй близьким і що її хвилює. Врешті-решт, хоче бачити на екрані свою країну, своє  місто, себе самого, свої проблеми. Жодний іноземний  кінематограф ніколи не задовольнить цей попит, це здатні зробити лише ті автори, які самі відчувають зв’язок із цією землею та цим народом.  

– Свого часу Михайло Іллєнко не повірив, що українського кіно не існує і створив фестиваль “Відкрита ніч”, до якого причетні й Ви. Чи існує українське кіно зараз і яким воно є?

– Українське кіно існує, оскільки кінематограф – це ціла система, до якої входять і власне кінематографісти, і  кінематографічна спадщина, школа кіно і в естетичному розумінні, і в суто практичному, як місце, де навчають професії, певна інституційна складова (студії, постачальники послуг, дистриб’ютори, кінотеатри, фестивалі, кінокритика), а також економічно-правові форми існування.

Українське кіно може пишатися своєю спадщиною, воно також має серйозну кінематографічну школу, як певну творчу традицію, а також як навчальний процес. Не бракує і талановитих виконавців. Сьогодні навіть технологічно Україна наблизилася до світових стандартів – вже не проблема знайти в Києві будь-яке сучасне обладнання для кіновиробництва.

Проте українське кіно вже довгий час позбавлене доступу до широкого екрану, тому, за окремими винят­ками, не існує в формі пов­нометражного прокатного кіно. Українські кінематографічні процеси перейшли в легшу “вагову категорію” – щорічно створюються десятки цікавих короткометражних стрічок, в тому числі анімаційних, переважно це роботи студентів та вчорашніх випускників.

Слід також відзначити, що відсутність постійного контакту з глядачем, на жаль, відбивається й на фільмах. Адже аудиторія  для кінематографіста відіграє роль “спаринг-партнера”. В результаті молоді режисери занадто зосереджуються на власних рефлексіях.

Бракує робіт у найбільш популярних жанрах кіно – мелодрам, комедій, бойовиків, пригодницьких фільмів тощо. На мою думку,  глядач почне повертатися до українського кіно насамперед завдяки появі саме таких фільмів.

Джерело: lvivpost.net

Здесь можно оставить свои комментарии.