У новій львівській галереї – виставка Резніченків
Коли мене свого часу познайомили із мистецьким подружжям Резніченків, я ще подумала, що такої дружини Сергію могли б позаздрити і Васнєцов, і Модільяні. Особливої, іконописної вроди Ніна, здавалося, була живим утіленням “портрету дружини художника”.
Утім, у цьому випадку було б великою гендерною несправедливістю захоплюватися Ніною Резніченко лише як музою та моделлю. Вийшовши заміж і народивши доньку, вона й не думала міняти “пензель на кохлю”, як колись зневажливо пророкувала своїм ученицям ще Олена Кульчицька. Щобільше – певна схожість зовнішніх та внутрішніх рис, котра з’являється в кожного подружжя за енним роком спільного життя, у випадку Резніченків стала найбільш помітною власне в їх творчості.
Мистецькі подібності й водночас індивідуальності, взаємовпливи без епігонства і відмінності без протистояння яскраво демонструє й найновіша спільна експозиція подружжя, яку днями відкрили у Львові в галереї Благодійного фонду Гері Боумена. Атмосфера “маленького Парижа”, неоімпресіоністичні пошуки й витончена гра зі світлом та тінню – це, мабуть, перші враження, які справляє виставка. А вже приглядаючись до щедрих і за розмірами, і за барвами полотен, можна зауважити, що роботи Ніни сповнені більшої внутрішньої г� �рмонії та спокою. Художниця невипадково любить підкреслювати, що творить саме в такому настрої, і він легко передається глядачеві. Картини Сергія натомість більш експресивні, емоційні і – чоловічі, в сенсі одвічного й нездійсненного прагнення зрозуміти сутність жінки.
Зрештою, предмети та образи на полотнах Резніченків ніколи не були найголовнішими. Це лише претексти до діалогів – між собою та з глядачем, вишукані запрошення до уявного світу, камертони до зміни настроїв і гармоній, котрих у творчого подружжя вистачить ще не на один вернісаж.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий