Нещодавно столичний гурт "ДахаБраха", який визначає свій музичний стиль як "етно-хаос", дивував львів'ян новою програмою "На межі". Це вже п'ятий візит колективу в наше місто. Цього разу гостей приймав Перший український театр для дітей та юнацтва. Здавалося, зовсім маленький зал не вмістить усіх охочих, але навіщо залишати порожніми підлогу, проходи й місце біля стін? Зал був заповнений настільки, що потанцювати під енергійну музику гурту було ніде. Виконавці пропонували танцювати на сцені, але глядачі, мабуть, посоромившись чи то охоронців, чи то суворих організаторів, лише із сумом сиділи на своїх місцях.
Після концерту "Газеті" вдалося поспілкуватися з єдиним представником чоловічої статі гурту, актором театру "ДАХ" Марком Галаневичем. Перші враження музиканта після виступу були передбачувані: "Ми дуже любимо Львів. Тут надзвичайно позитивна енергетика не лише від людей, а й від самого міста. Тут кожен камінець, кожна будівля така цікава, що хочеться задерти голову й дивитися, вивчати історію".
– Що для вас "ДахаБраха": спроба реалізації, своєрідний протест проти музики більшості чи щось інше?
– Це нова спроба показати себе . Колись у Києві не існувало такого відкритого мистецького простору. Митці приходили одне до одного на концерт, утворюючи таке собі "творче поле". Так, у столиці були концерти, виставки, слеми, однак усе це існувало окремо. Таке переливання митців з одного творчого поля в інше й породило свого часу "Гоголь-фест", на якому виступали й ми.
"ДахаБраха" – це дівчата, які все життя збирали фольклор, співали, займалися автентичним стилем. Мені це також було цікаво, тому я до них долучився. До того був актором. Нині експериментуємо з різним� � музичними стилями. Нам дуже важливо відчувати енергію залу й дарувати йому натомість свою, яку отримуємо від землі, від сонця. Енергообмін зі слухачем дуже важливий! У нас же і назва така – походить від давньоукраїнського "давати-брати". Вважаю, що більше даєш, то більше отримуєш.
– Як почуваєтеся серед стількох жінок?
– (Сміється). Я закінчував філологічний факультет, а там здебільшого дівчата, тому звик до великого жіночого товариства. Мені дуже комфортно з виконавицями "ДахиБрахи". Вони – професійні фольклористи. Матеріа л для свого музичного доробку збирають в етноекспедиціях українськими селами. Вирізняє дівчат від інших етноколективів і їхній дивовижний сценічний імідж: довгі спідниці, автентичні сорочки, багато намиста, а головне – високі чорні капелюхи.
– Окрім експериментів з одягом, ви надзвичайно вдало співаєте у три голоси, видаєте дивні звуки, а також під час виступу змінюєте "енну" кількість інструментів (музиканти використовують доволі-таки екзотичні інструменти: індійські табли, буддійський гонг, віолончель, маракаси, російські тріскачки, гармошки, акордеон, карпатське бухало, австралійське діджеріду, дарбуку, джамбе тощо, – "Газета"). Чи існує "графік" їх зміни?
– Ні, жодного графіка немає. Ми експериментуємо, постійно вчимося грати на чомусь новому. У нас багато друзів, які знають, що ми цікавимося чимось надзвичайним та екзотичним, а тому зі своїх подорожей привозять нам подарунки – музичні інструменти. Часто їх привозить нам Владислав Троїцький (театральний режисер, засновник і керівник Центру сучасного мистецтва "Дах", – "Газета").
Львівсь кий концерт також не оминули експерименти "ДахиБрахи": ми озвучили кілька старих пісень у новій обробці та підготували композицію, яка ще ніколи ніде не звучала. "Старий дуб" – це пісня, схожа на багато анекдотів чи гуморесок, а таке не залишить байдужим навіть найвибагливішого слухача. До її фіналу реготали всі!
– Скільки часу тривають ваші репетиції?
– Намагаємося проводити їх щодня, витрачаємо зо дві години. Але наші репетиції трошки інакші. Якщо ми в доброму гуморі, то можемо відразу почати грати, а якщо настрій не дуже, то м� �жемо просто поговорити, поспілкуватися. Наші репетиції нестрогі. Часто експериментуємо.
– Чи радо вас сприймають в інших країнах?
– У нас ніколи не було жодних мовних обмежень, співали і грали те, до чого лежить душа. Ніде нас не зустрічали з помідорами. Всі розуміли, що ми творимо.
– А яка найцікавіша пригода трапилася з вами під час гастролей?
– Одного разу виступали взимку, на морозі. Мені тромбон примерз до губ, довелося докласти чималих зусиль, аби "відірвати" його від себе.
Розмовляла Віта Долик
Джерело: gazeta.lviv.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий