У Берліні триває кінофестиваль. Наразі лідирують американці.
Відразу два священні чудовиська світового кіно презентували свої нові роботи на Берлінале, даючи зрозуміти, що цього року організатори ювілейного кінофесту налаштовані серйозно.
Утім дізнатися, хто сильніший — Поланскі чи Скорсезе, в рамках Берлінале так і не доведеться, адже якщо “Письменника-привида” (така ідіома перекладається в нас як “літературний раб” або “літературний негр”) Поланскі організатори запросили в основний конкурс, висловивши у такий спосіб моральну підтримку ув’язненому режисерові, то “Острів проклятих” Скорсезе показали поза конкурсом.
Дуель розпочав Поланскі. До речі, багато років тому режисера відкрив світові саме західноберлінський МКФ. У 1965 році перший фільм Поланскі, зроблений на Заході, — “Відраза” — одержав “Срібного ведмедя”, а наступна картина “Глухий кут” завоювала в Західному Берліні найвищу нагороду — “Золотого ведмедя”. Зрозуміло, що сам режисер, який перебуває у Швейцарії під домашнім арештом, до Берліна не приїхав. Скандал зі старим класиком, якого ув’язнили через давнє обвинувачення у розбещенні та з ґвалтуванні 13-літньої дівчинки (історія трапилася у США в 1977 році), зіграв на руку фестивалю. Та, зрештою, і фільму, який викликав величезний ажіотаж у Берліні. І хоча Поланскі важко назвати несправедливо покараним янголом, товариші по цеху в усьому світі обурилися його арештом. Адже свою картину майстер монтував із в’язниці!
“Романе, ми скучаємо за тобою!” — проголошували зі сцени його продюсери та актори, що висадилися в Берліні потужним десантом: актори Пірс Броснан, що з агента 007 став хрестоматійним політиком, Еван Мак-Грегор, який у всіх ролях не втрачає легкості та розпатланої принадливості, Олівія Вільямс, оскароносний композитор Александр Деспла, автор екранізованого роману та співавтор сценарію Роберт Гарріс. І всіх їх зал вітав стоячи.
Що стосується самої картини, то “Письменник-привид” — типовий трилер, у центрі якого — політичні інтриги. Письменник, який має відредагувати (а точніше, повністю переписати) мемуари колишнього прем’єр-міністра Великобританії, знайомиться з ним якраз тоді, коли вибухає скандал: прем’єр-міністр причетний до тортур військовополонених. Перечитуючи мемуари, письменник наштовхується на давню історію, яка коштувала життя його попередникові і тепер ставить під загрозу його власне… “Письменник-привид 221; — типове жанрове кіно, таке, що тримає в напрузі і чудово зігране добрими акторами. Хоча воно не відкриває нічого нового ані в самому Поланскі, ані в кіно в цілому, якісна робота тішить простотою та бездоганним відчуттям стилю.
А от зі своїм трилером “Острів проклятих” Мартін Скорсезе заварив таку кашу, що розхльобували її глядачі із великими проблемами. Історія, що починається динамічно та захопливо, згодом розчиняється у галюцинаціях, сновидіннях, спогадах головного героя, якого зіграв, звичайно, Леонардо Ді Капріо, з яким Скорсезе останнім часом не розлучається. Вони співпрацюють уже вчетверте — після “Банд Нью-Йорка”, “Авіатора” і “Відступників”. Партнерами Ді Капріо стали Марк Руффало, Мішель Вільямс та неймовірни й сер Бен Кінгслі. Вони також приїхали повним складом, і також викликали у Берліні ажіотаж.
Новий фільм Мартіна Скорсезе “Острів проклятих” — перша його картина після “Мису страху” 1991 року, зроблена в жанрі трилера. Цей ретро-нуар, дія якого відбувається в 1954-му, знятий за бестселером Деніса Ліхейна — за його ж романами було знято “Містичну ріку” Клінта Іствуда і “Прощавай, дитинко, прощавай” Бена Аффлека.
Двоє федеральних маршалів (Тедді та Чак) прибувають на маленький віддалений острів, де розташована закрита психіатрична лікарня, а фактично це в’язниця. Вони повинні розслідувати зникнення якоїсь пацієнтки. Утім, по ходу справи ми довідаємося, що Тедді привели на острів й інші мотиви. Він хоче дізнатися правду про іншого пацієнта, що, як він уважає, завдав значної шкоди його життю. Разом із героєм Ді Капріо ми занурюємося у світ божевільні, у його власний божевільний світ, щоб лише в самому кінці зрозуміти: усе, за чим ми спо стерігали протягом двох годин, насправді існує, лише… Розкривати, зрештою, сюжет трилера не варто. Тим паче, що його обіцяють показати і в наших кінотеатрах.
Цікаво, що дія обох картин відбувається у США, на маленькому, загубленому в морі острові, героїв супроводжують страшні зливи, а дружину одного із головних героїв зіграла актриса на прізвище Вільямс (у Поланскі — Олівія, у Скорсезе — Мішель). На цьому схожість закінчується. Приваблива простота Поланскі у Скорсезе обертається перевантаженістю та заплутаністю сюжету. Хоча сама історія, звичайно, в “Острові проклятих” продумана винахідливіше.
Крім американського американця Скорсезе та європейського американця Поланскі (його фільм представляє Великобританію, Францію та Німеччину), в офіційному відборі беруть участь ще дві американські картини.
“Вий” режисерів Роберта Епштена та Джеффрі Фрідмана присвячений знаменитому американському поетові Аллену Гінзбургу. Його поема “Вий” уперше була опублікована 1955 року. В центрі фільму — судовий процес, який має вирішити, чи є цей твір настільки шкідливим для публіки, що його варто заборонити, чи ні. Режисери поєднують у картині псевдодокументальні зйомки із анімацією та подають цю історичну подію з трьох точок зору: сам процес, записи інтерв’ю Аллена Гінзбурга та читання його поеми.
Показ картини відбувся тихо, без ажіотажу та голлівудських зірок, проте саме вона своєю свіжою мовою більше пасує для фестивалів, ніж міцно сколочені жанрові картини.
Ще одна цікава американська стрічка — “Грінберг” від автора оскароносного “Кальмара та кита” Ноа Баумбача із Беном Стіллером у головній ролі.
Для найкраще оплачуваного коміка Голлівуду фільм став поверненням у незалежне малобюджетне кіно. І повернення це стало якщо не тріумфальним, то надзвичайно вдалим. “Грінберга” наразі можна назвати однією із найсильніших картин конкурсної програми, і це при тому, що він не вирішує жодних глобальних питань і оперує мінімальною кількістю художніх прийомів. Головне — це коник Баумбача, дотепні діалоги та проста і водночас цікава кожному історія, і коник Стіллера — переконлива гра, коли актор без слів передає н айменші нюанси почуттів свого героя. Таким вправним ті глядачі, які знають Стіллера за великими голлівудськими проектами, його, мабуть, і не бачили. Історія Грінберга — це історія депресивного, не пристосованого до життя 40-річного чоловіка, який на певний час оселяється в розкішному будинку свого успішного брата в Лос-Анджелесі. Там він зустрічає його помічницю по господарству. Тож фактично весь фільм є історією їх, з одного боку, простих і таких знайомих, а з іншого боку, заплутаних стосунків. “Грінберг” — лаконічна кар тина, де, на відміну від Скорсезе з Поланскі, майже нічого не відбувається, але відірватися при тому від екрана у випадку із фільмом Баумбача значно важче.
Нашестя американських фільмів у Берліні автоматично викликало і нашестя голлівудських зірок, що, своєю чергою, спричинилося до великого переполоху. Мені важко пригадати, коли черга на прес-конференцію вишиковувалася з другого поверху аж до виходу з готелю “Хаят”, де відбуваються зустрічі із пресою. Не відставали від преси і фотографи, тож усі прес-конференції нагадували бої у розпал іракської кампанії, адже кулеметні черги фотокамер не спинялися ні на мить, заглушаючи і запитання, і відповіді. Ноа Баумбач навіть попр� �сив фотографів на кілька хвилин припинити фотографувати. Чи варто казати, що його ніхто не послухав.
А от герой і автор англо-американської картини “Вихід через сувенірну крамницю” Банксі не давав ані прес-конференції, ані інтерв’ю. Ніхто не знає, як його звати насправді і як він виглядає. Натомість цілий світ знає роботи цього найвідомішого, мабуть, автора графіті, що робив їх на стінах у Новому Орлеані після урагану, на стіні, що відділила Палестину від Ізраїлю тощо. Він помістив надувну ляльку у вигляді в’язня Гуантанамо, що виглядає дуже і дуже натурально, в одному із атракціонів Диснейленду. Його виставку у Нь� �-Йорку, наприклад, відвідало 120 000 людей за два тижні.
Цього разу цей запеклий представник стрит-арту виступив як режисер-початківець. Хоча фільм зроблений настільки динамічно та стильно, що слово “початківець” не є надто доречним.
Назва “Вихід через сувенірну крамницю” відсилає до практики більшості світових музеїв, які змушують відвідувачів обов’язково проходити через сувенірну крамницю і часом там туристи проводять більше часу, ніж перед Моною Лізою чи Сікстинською Мадонною.
У документальній картині, показаній поза конкурсом, Банксі розповідає про власника магазинчика, який вирішив зняти про нього фільм, а у підсумку сам став комерційним художником. Шкода, що Банксі, показавши картину у Санденсі, у Берліні не взяв участі в конкурсі. Складно було би професійним та досвідченим режисерам впоратися із таким несподіваним конкурентом. Якщо Банксі і приїхав до Берліна, то про це ніхто не знає. Проте він відзняв повідомлення: “Мене звати Банксі. На жаль, я не можу бути з вами сьогодні, тож я говорю зі св оєї лондонської квартири. Я би хотів сказати, що зйомки фільмів мене ніколи не цікавили. Тож я не маю режисерських амбіцій. Я хотів розповісти людям про феномен стрит-арту. Це не є рекламою, і, за іронією долі, це один із найчесніших фільмів, які мені доводилося бачити. Я не мав плану, не мав сценарію. Я робив фільм так, як малюю. Називати мене режисером — це все одно, що вважати Karate Kid мистецтвом бою. Проте думаю, що в мене вийшов добрий фільм. Дякую, що прийшли подивитися”.
Крім іронічної та добре зробленої історії, стрічка є також цікавою і тим, що містить не тільки знамениті, але й невідомі графіті Банксі, а також його інтерв’ю, в якому він, як і у відео посланні, не показує свого обличчя та говорить зміненим голосом.
А яким було обличчя китайського кіно у Берліні та яким голосом говорила на фестивалі Україна, читайте у наступному числі “Пошти”.
І, нарешті, Берлінале вирішив відзначити свій ювілей не лише кінематографічними здобутками: він, наприклад, відмовився від паперу. В акредитованих журналістів більше немає прес-боксів, у які колись кілограмами запихали каталоги, прес-релізи, фотографії. Тепер — більшість в електронному вигляді, а те, що таки надруковане, кожен може взяти собі за потреби.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий