У львівський прокат вийшла стрічка Лукаса Мудіссона “Мамонт” із Мішель Вільямс (“Горбата гора”) та Гаелем Гарсія Берналем (“Сука-любов”, “Щоденники мотоцикліста”) у головних ролях.
Коли йдеться про режисерів, які ще не так давно тішили душу та око свіжими ідеями та вільними поглядами, то від кожної їхньої роботи чекаєш дива.
Лукаса Мудіссона навіть називали “новим Берґманом”. Це, звичайно, перебільшене порівняння, проте стрічки Мудіссона про сучасну Швецію давали підстави сподіватися, що і фільм “Мамонт” стане неабиякою подією артхаузного кіно. Участь у фільмі американки Мішель Вільямс та мексиканця Гаеля Гарсія Берналя, акторів із майже необмеженими професійними можливостями, без сумніву, додають інтриги. Проте ця родинна історія рясніє банальними ходами. “Скільки ви зекономили на сценарії?” – запитали продюсера на пре� �-конференції у Берліні, де відбулася світова прем’єра картини. Він ретельно, як у бухгалтерському звіті, перерахував витрати: стільки-то витратили у нью-йоркській лікарні, стільки – на слона в Таїланді. Проте на запитання про слабкий сценарій, розумної відповіді так ніхто не почув.
Йдеться у фільмі про успішну американську родину: Еллен (Вільямс) працює лікарем і цілодобово зайнята на роботі, Лео (Гарсія Берналь) – успішний комп’ютерник. Їхня донька Джекі (Софі Нівейде) більшу частину часу проводить із нянькою-філіппінкою Глорією (Меріфе Несесіто).
У Глорії свої проблеми: поки вона заробляє гроші в Америці на новий будинок, двоє її синів на Філіппінах страждають від відсутності матері. До речі, ця актуальна проблема для сучасної України зовсім не розроблена у нашому кіно. Що стосується фільму Мудіссона, то він доволі просто порівнює два світи, їх проблеми та способи існування. Вся історія розгортається, коли Лео їде у відрядження до Таїланду. Саме під час його поїздки відбуваються події, що мають певні наслідки для всіх учасників драми.
Проте, попри певну передбачуваність сюжетних ходів, професіоналізм тих, хто був задіяний у створенні “Мамонта”, є настільки високим, що навіть якби вони розіграли телефонну книгу, все одно було б цікаво дивитися. Вміння Гаеля Гарсія Берналя бути природним у будь-яких ситуаціях не раз виручало режисерів. Зрештою, і режисерський дебют Гарсія Берналя – “Дефіцит” – тримається передусім на його акторській віртуозності.
Щодо Лукаса Мудіссона, то він через не найсильніший у світі кіносценарій не втратив своєї здатності візуально наповнювати кожен кадр так, що дивитися його стрічки – велике задоволення.
Не менш наповненою стала і зустріч з авторами фільму під час Берлінале, де побував і кореспондент “Пошти”. Особливо потішила всіх восьмирічна Софі Нівейде, яка з великим досвідом та гідністю відповідала на запитання журналістів: “Це – мій п’ятий фільм, але для мене робота з Мішель та Гаелем стала прекрасним уроком” (нашим глядачам Софі відома за серіалом “Закон та порядок”).
До речі, і Берлінський, а слідом за ним і Каннський фестивалі продемонстрували, що зараз не режисери, а актори є передовим заго� �ом сучасного кіно. Саме на їх плечах вилазить більшість стрічок, саме вони часто-густо опиняються занадто добрими для запропонованих їм ролей і сценарних ситуацій. Чи вимре потужний режисерський кінематограф, як колись мамонти? Навряд. Але підтвердити чи спростувати це зможе лише час.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий