Позитивна “Мить, що минає”

Не знаю, чи прототип картини “Начальник тюрми” львівського живописця Остапа Патика був би приємно враженим, побачивши власний портрет у специфічному представленні в експозиції “Мить, що минає” у галереї “Зелена канапа” . Хоча, з іншого боку, він мав би собі полестити: є яскравою особистістю, адже на неяскравих художники просто не звертають уваги.

“Цей чоловік, який був моїм сусідом, – розповів “Пошті” Остап Патик, –  коли я з друзями готував перші у Львові вертепи (а це 1987 – 1988 роки),  попив нам чимало крові, всіляко нас тоді травив своїми доносами й іншими пакостями. Ставши для кожного з нас уособленням радянського режиму, він зацікавив мене як психологічний типаж, що зараз може відроджуватися в інших людях. Без сумніву, це яскравий характер, хай і з від’ємним знаком. Але малювати людей, яким ти симпатизуєш і яких поважаєш, є набагато приємніше”.

Експозицію натурного живопису “Мить, що минає” викладач проектування, рисунку та живопису на кафедрі дизайну Львівського лісотехнічного університету Остап Патик  уклав, крім портретів та натюрмортів, також із  пейзажів за останні майже двадцять років із пленерів у Бельгії, Франції, Німеччині, Туреччині, інших країнах. Як наголосив про художника на відкритті виставки його учень Петро Сметана, Остап Патик має справді великий талант відкидати зайве та різьбити час і простір. Енергійний, веселий, ініціативний, він часто-густо є н� � тільки душею товариства, а й спроможний запалити своїх приятелів на реалізацію тієї чи іншої творчої ідеї.

Для сучасників подекуди є цікавим, а чи зумів син визволитися з-під авторитету батька. Адже лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Патик уже давно має в історії вітчизняного мистецтва  власну осібну нішу. Те, що бельгійські етюди Остапа Патика зацікавили французів і ті видали з роботами українця календар, свідчить:  творчість сина теж щось вартує. “Немає людей без впливів, – ділиться думками з “Поштою” Остап Патик. – І очевидно, щодо творчості моя складна внутрішня боротьба з батьк івським авторитетом  буде тривати завжди. Але мене дуже тішить, що я усе ж навчився малювати інакше…”

А на  урочистості в “Зеленій канапі” художник сказав: “Коли я відкривав свою виставку в Мюнхені, то почув надзвичайно цікаву розмову маленького хлопчика зі своєю мамою. Дитина сказала: “Мамо, картини – це очі стін. Якщо на стінах нема картин, очі сліпі”. Хочу, щоб навіть зі стіни погляд був світлим і позитивним…”

 

Джерело: lvivpost.net

Здесь можно оставить свои комментарии.