Подейкують, що брати інтерв’ю в австралійця Рассела Кроу – це все одно, що заходити в клітку з тигром. Проте коли у Каннах відбулася світова прем’єра стрічки Рідлі Скотта “Робін Гуд”, охочих поговорити з актором не бракувало. Тим більше, що Рідлі Скотт не приїхав на фестиваль через операцію на коліні, і виконавцеві головної ролі довелося віддуватися за двох. Отож, актор особливо наголошував, що такого Робіна Гуда глядачі ще не бачили. З цим важко посперечатися, адже стрічка розповідає не про розбійника із Шервудського ліс� �, а про лучника із війська короля Річарда Лев’яче серце, якого обставини змусили ховатися у лісі.
До речі, у Львові фільм показали вже наступного дня після каннської прем’єри, а днями на полицях крамниць з’явилося відразу кілька DVD стрічки, зокрема, спеціальне дводискове видання, куди увійшли сцени, вирізані з тої версії, що йшла у кінотеатрах.
Оскільки кореспондентові “Пошти” таки довелося увійти у клітку із тигром, тобто побувати на зустрічі Рассела Кроу із пресою, то читачі “Пошти” мають змогу не лише подивитися кіно, але і прочитати, що про нього думає сам австралійський Робін Гуд.
– Робін Гуд – один із найвідоміших образів у кіно. Що для Вас означає ця роль?
– Я захоплювався історіями про Робіна Гуда з дитинства, добре пам’ятаю телесеріал Річарда Гріна. Зараз, звичайно, він мені видається маячнею. Також я дивився фільми з Ерролом Флінном і Дугласом Фербенксом. Свого часу я ними по-справжньому захоплювався!
– Як Ви боролися із стереотипами, що неодмінно існують у такій роботі?
– Уникнути стереотипів не складно. Можна грати і з основною ідеєю й навіть з місцем дії. Наша версія історії появи міфу. Мій Робін Лонгстридж – простий воїн, який тривалий час провів у хрестових походах, повернувся на батьківщину й став саме тим, про кого згодом склали легенду. Історія, яку ми розповідаємо, складна і створена з різних частин. Вона розвідає про доленосні збіги, особистий досвід, про любов, про людину, яка вирушає в подорож у пошуках самого себе. Коли знімаєш фільм про Робіна Гуда, немає сенсу робити другосор� �не кіно. Раз вже ми взялися, то треба працювати з думкою, що нам випав шанс зняти найкраще кіно про Робіна Гуда. Знятися у такому фільмі – це мрія дитинства. Але про поганий фільм у мрії нічого не було.
Результат повинен вартувати затрачених зусиль.
– Робін Гуд завжди носив трико, а Ваш герой обходиться без нього?
– Ну навіщо йому носити зелене трико? Що це за маячня? Почнемо з того, що в 1199 році трико ще не винайшли. По-друге, якщо ви плануєте лазити по деревах, жити в лісі, плазувати по землі, чи розумно вбратися в трико? Я не знаю, звідки з’явилася ця ідея, але вона смішна. Мій Робін Гуд носить, як це і було заведено у Середньовіччі, лати (щоправда, зроблені з пластику – “Пошта”).
– Чи Ви впливали на вибір партнерів?
– Я попросив Рідлі, щоб актори, яких ми візьмемо в картину, були з атлетичною статурою, гарною координацією рухів і володіли б корисними у роботі над фільмом навичкам. І ще – в кожного з “розбійників” має бути музична душа.
– Чого Вам потрібно було навчитися спеціально для зйомок?
– Передусім володіти різною зброєю. Це трохи схоже на гру у гольф. Це круто. Я сказав тренерові, який мене вчив стріляти з лука, що я захоплений польотом стріли і що просто в захваті, коли стріла вивільняється з тятиви. На це він відповів: “Тоді це – твоє”.
– І що вмієте?
– Можу метрів з 12-ти легко поцілити стрілою поміж очей.
– Як Вам працювалося із співвітчизницею Кейт Бланшетт?
– Я переказав їй запрошення на цю роль особисто, коли я, Ніколь Кідман та Джеффрі Рашем були на презентації австралійських марок із нашими зображеннями. Уявіть собі цю церемонію – ланч для двох з половиною тисяч осіб. Представники уряду, знаменитості… І от виходжу на сцену з мікрофоном говорити слова подяки. А я взяв і сказав: “Вам не здається, що нам з Кейт пора разом знятися в якомусь фільмі?” Аудиторія радісно зааплодувала. Тож Кейт не могла відмовитися. Вона фантастична акторка й дуже мила людина. І я не знаю нікого, хто б так само чудово володів акторською майстерністю, як вона.
– Чому Ви постійно повертаєтеся до Рідлі Скотта? Кажуть, з ним не просто працювати.
– Уперше ми зустрілися на “Гладіаторі”. Тоді ми не знали один одного й між нами було певне непорозуміння. Але Рідлі завжди йшов мені назустріч. Тепер ми стали друзями, хоча розбіжності нікуди не зникли. У цьому – принадність творчості, вона народжується із суперечок і мук. Рідлі – великий художник, і я щасливий, що мій шлях збігся з його дорогою.
– Кажуть, він єдиний кінематографіст, якого Ви запросили на весілля…
– Так. Я пишаюся дружбою з Рідлі.
– Крім Рідлі Скотта, кому із режисерів Ви довіряєте найбільше?
– Рону Говарду. Він змушував мене працювати з ранку до ночі. Але виявилося, що саме це мені й було необхідно. Результат мене втішив.
– Чи не перешкоджають зйомки сімейному життю? Адже зовсім недавно Ви взяли участь у проекті створення диска “Що означає бути батьком”, який фінансував австралійський уряд.
– Раніше, коли я був самотній, то міг не з’являтися в Австралії по одинадцять місяців на рік. Тепер такого не буває. Я переважно живу в Сіднеї, але хочу так організувати своє життя, щоб більше часу проводити на фермі. Я посадив там парк для синів, обгородив його парканом, засіяв свіжу траву. Молодший син обнімає мене тридцять-сорок разів на день, і я не впевнений, що зможу тепер прожити без цього. Мій старший син Чарлі не любить розмовляти по телефону, і якось він записав мені голосове повідомлення: “Тату, я записую тобі по� �ідомлення, у якому говорю, що не хочу записувати повідомлення, тому що хочу з тобою поговорити” (сміється). Безцінна штука! Я його зберіг.
Я не для того одружувався і заводив дітей, щоб розлучатися з ними. Подорожувати разом приємніше, ніж самому. Хвилювань і переживань менше.
– Ви могли б зіграти у музичному фільмі, як колись?
– Мене часто запрошують. Але мені було б куди цікавіше бути режисером у театрі. Я люблю театр, коли йду на виставу, беру зі собою сина. Під час зйомок “Гладіатора” на арені Колізею з п’ятьма тисячами статистів-глядачів я, побачивши цю велику кількість людей, зрозумів, що таке театр!
– Це правда, що Ви ніколи не знімаєтеся в рекламі?
– Вважаю це нижчим своєї гідності. Я – актор, моє завдання грати, а не продавати товари!
– Для багатьох Робін Гуд – втілення мужності. Що для Вас він?
– Поняття не маю (сміється)!
– Ваше ім’я активно згадувалося у зв’язку з деякими фільмами, з “Австралією” наприклад. Часто доводиться відмовлятися?
– Знаєте, є сайт, де перераховані всі фільми, від яких я відмовився. Хтось один раз надіслав мені посилання, і, сказати чесно, я сам був вражений величиною списку. Гарний приклад – “Царство небесне”. Два з половиною роки ми з Рідлі працювали над сценарієм, але потім у нього закінчилося терпіння. Він нарешті зібрався розпочати роботу саме тоді, коли в мене були в розпалі зйомки “Нокдауну”. Я йому кажу: “Слухай, старий, ти не можеш почекати?” – “Ні, не можу, кидай свої зйомки…” Тому відмовився. Але так� � буває… Специфіка бізнесу, знаєте.
– А за “Австралію” чому не взялися?
– Іноді доводиться відмовлятися просто тому, що в тебе зараз інші справи. Я був готовий почати зніматися в База Лурмана в 2004-му, але він запропонував перенести на 2005-й. Завершилися зйомки “Гарного року”, і я знову був готовий іти до База. І знову він запропонував почекати. Сидіти й чекати три роки було несерйозно, тому довелося сказати Базу: “Я більше не можу дозволити собі особливого ставлення до твого проекту. Мені працювати треба”. А на компроміс він не йшов. Але я задоволений, бо тоді б мені довелося пропустити &l dquo;Поїзд на Юму”.
– Не шкодуєте?
– Я ніколи не шкодую про ухвалені рішення. Кожна зіграна роль чомусь мене навчила. Іноді переглядаю список своїх фільмів і дивуюся, до чого врешті прийшов. По-моєму, ніхто краще не знає, що приносить тобі задоволення від роботи. Отож, не можна нікого слухати. Звичайно, у житті буває біла смуга, коли все сходиться, і ти робиш те, що хочеш робити, і саме тоді, коли тобі цього хочеться. Але так буває не завжди. Актор повинен взяти сценарій і зіграти свою роль – така робота. По-моєму, не дуже розумно сидіти і чекати, коли підкрутить� �я абсолютно ідеальний проект.
– На що Ви звертаєте увагу, коли погоджуєтеся на роль?
– Деякі актори насамперед дивляться на розмір гонорару. Але я завжди хотів бути частиною чудового проекту, який втілюють у життя талановиті люди. Мабуть, саме це для мене головне.
– Правда, що Ви колись хотіли стати журналістом?
– Правда. Мені здавалося, що в етичній складовій цієї професії – зберігати таємниці, коли потрібно, і говорити правду, коли потрібно – є своя романтика. Щось загадкове й круте. Я зібрав усі документи для вступу в школу журналістики, подивився на свої оцінки з англійської і зрозумів, що доведеться залучити всю свою харизму – на таких балах далеко не виїдеш (сміється)! Я серйозно поговорив на цю тему із другом і зрозумів, що це, напевно, не моє. Хоча свого часу активно займався шкільною газетою.
Рассел Кроу народився у столиці Нової Зеландії Веллінгтоні 7 квітня 1964 року. Більшу частину життя прожив в Австралії. З дитинства знімався у кіно в масових сценах. Перший акторський успіх – роль у картині “Ромпер Стомпер”. Зустрічався з акторкою Меґ Раян. Зараз одружений зі співачкою Деніель Спенсер.
Основні роботи в кіно: “В’язні сонця” (1990), “Скіни” (1992), “Швидкий і мертвий” (1995),“Небеса палають” (1997), “Своя людина” (1999), “Гладіатор” (2001), “Доказ життя” (2001), “Ігри розуму” (2001), “Володар морів: на краю землі” (2003), “Нокдаун” (2004), “Гарний рік” (2006), “Гангстер” (2007), “Поїзд на Юму” (2007), “Велика гра” (2009).
Скільки коштує Рассел Кроу:
“Гладіатор” (2000) – $5 000 000
“Доказ життя” (2001) – $7 500 000
“Ігри розуму” (2001) – $15 000 000
“Володар морів: на краю землі” (2003) – $20 000 000
“Евкаліпт” (2004) – $500 000
“Робін Гуд” (2010) – $25 000 000
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий