Ювілеї поза часом

На сцені Львівської опери — прем’єра “Орфея і Еврідіки” К. В. Глюка

 

Одразу три ювілеї, пов’язані з іменем німецького композитора Крістофа Віллібальда Глюка, можна відзначити цього року. В липні минає 295 років з дня народження видатного реформатора опери, а в жовтні — 235 років з часу постановки в Парижі його “Орфея і Еврідіки”. Сто п’ятдесят років тому ця ж опера і також у Парижі прозвучала вже в оновленій версії, здійсненій Гектором Берліозом.

Тож невипадково саме цьогоріч чимало оперних театрів світу готують постановки “Орфея і Еврідіки”. Попри те, що цей твір давно став хрестома­тійним, адже саме в ньому Крістоф Віллібальд Глюк утілив своє нове бачення опери, позбавивши цей жанр надміру барокових умовностей і перекинувши місток до нової епохи — класицизму, в репертуарі він зустрічається порівняно рідко.

У Львові “Орфея і Еврідіку” поставили вперше за всю багату історію місцевого музичного театру. Цікаво, що ініціатором цього експерименту виступив драматичний режисер — Збігнєв Хшановський. До цього часу він уже мав досвід роботи у Львівській опері, адже готував прапрем’єру “Мойсея” Мирослава Скорика. А згодом, під час відвідин Парижа, побачивши між бюстами Рамо і Люллі погруддя німецького композитора Глюка у вестибюлі Королівської академії музики, загорівся ідеєю поставити твір німецького представника “вел икого французького оперного тріумвірату” й у Львові.

Камерний задум (спершу навіть планували здійснити спектакль у Дзеркальній залі театру) поступово переріс у одну із наймасштабніших постановок останнього часу. Генеральний директор Львівського Національного театру опери та балету ім. С. Крушельницької Тадей Едер стверджує, що це найдорожчий спектакль десятиліття. Нічого дивного: хоч лібрето передбачає лише четверо дійових осіб, проте не меншої важливості набувають хорові та балетні сцени. Й постановники вирішили не економити ані на емоціях, ані на матеріалах…

У день театру, 27 березня, львів’яни отримали коштовний подарунок — прем’єру “Орфея і Еврідіки”. Подарунок, із багатьох міркувань, символічний, адже міф про Орфея впродовж століть залишався однією із найулюбленіших вічних тем композиторів та драматургів, отримував щонайрізноманіт­ніші трактування, залишаючись актуальним і позачасовим, як саме служіння мистецтву. Невипадково статуя Орфея роботи Теодозії Бриж є й на надгробку патронеси Львівської опери Соломії Крушельницької. Цю паралель вдало використав художник -постановник Тадей Риндзак, вплітаючи його зображення до декорацій прологу. Ідею “діалогу епох” підхопила й режисер та художник костюмів Оксана Зінченко: вже в балетному вступі його ведуть пастухи й німфи із оточення Орфея та персонажі у вбраннях епохи самого Глюка.

Бароковій декоративності костюмів, котрі стали повноцін­ною естетичною складовою кожного із фрагментів постановки, а ще — справжнім бенефісом художниці до власного ювілею, подарунком самій собі та сотням глядачів, протиставлена класицистична стриманість емоцій головних персонажів та строга симетрія сценографії. У ролі Орфея в день прем’єри виступила молода львівська співачка — мецо-сопрано Тетяна Вахновська (з часів Берліоза, котрий спе­ціально переробив головну партію для Поліни Віардо, її традиційно виконують жінки). Попри вокальні труднощі, непорівнювані із “традиційним” оперним репертуаром, виконавиця зуміла продемонструвати ще й чималий акторський потенціал. У другому складі виконуватиме цю партію улюблениця львів’ян Наталія Дацко: саме з думкою про неї, зізнається Збігнєв Хшановський, він і ставив початково оперу.

Складна, а водночас і цікава праця солістів не обмежилась специфікою жанру: довелося опановувати… французьку мову. Принаймні в масштабах, необхідних для адекватного відтворення тексту “паризької редакції”. В цьому виконавцям з ентузіазмом допомогли представники Французького центру у Львові — вони окремо працювали із кожним солістом (точніше, солісткою — чоловічі партії в опері відсутні) та з хором. Адже хор — за прообразом античного театру — виступає тут повноцінним учасником дії, він підтримує або н авпаки — протистоїть головному героєві, коментує та резюмує події. Ці завдання зумів усвідомити та втілити й хормейстер Василь Коваль. А блискучий паралельний хореографічний ряд створив лауреат премії ім. В. Писарєва Сергій Наєнко, поєднавши сучасні елементи із традиціями глюківської доби, візуалізувавши основні моменти дії, та — в поєднанні з не менш динамічними костюмами — створивши подекуди справжні “живі” декорації.

Загалом виконав своє завдання і оркестр (диригент-постановник Михайло Дутчак), приємно здивували майстерністю перевтілень виконавиці партій Еврідіки Наталія Романюк, Ероса — Юлія Лисенко та Блаженної тіні — Яна Войтюк. Схоже, небайдужою залишилася і львівська публіка, вщерть заповнивши зал. І хоч цю оперу в репертуарі можна назвати радше “родзинкою для гурманів”, аніж “основною стравою” для звиклих до Верді та Пуччіні меломанів, відтепер Львів отримав ще один дуже суттєвий штрих до своєї музичної історії. А в� �дночас і туристичної привабливості. До речі, на виставі були присутні представники славетної міжнародної агенції “Opera Europa” із Брюсселя, до якої Львівська опера — одна із небагатьох на теренах Східної Європи — приєдналася наприкінці минулого року.

 

Джерело: lvivpost.net

Здесь можно оставить свои комментарии.