Будь-який текст вимагає крові, нервів і розчарувань

Оксана Думанська – доцент кафедри видавничої справи і редагування Української академії друкарства. Хоча жінка вважає саме педагогіку своєю долею, а літературу "одним із виявів педагогічного впливу на своїх студентів", вона впевнено конкурує на літературному ринку країни. Оксана Думан­ська добре відома читачам за виданнями "Графиня з Куткора", "Романи на одну ніч", "Спосіб існування білкових тіл" та "Оповідки з жіночої торебки". Її остання книга "Бабусина муштра" призначена для найменших читачів і оповідає історію взаємин маленької дівчинки з бабусею. Як зізналась авторка, в головної героїні твору є прототип – онука Марійка.

Наша розмова з пані Думан­ською відбулася напередодні дитячого книжкового форуму у Львові, тож частково торкнулася проблем дитячого читання.

– Квентін Крісп говорив: "Є три причини, через які стають письменниками. Перша: вам потрібні гроші; друга – ви хочете сказати світу щось важливе; третя – ви не знаєте, чим зайнятися довгими зимовими вечорами". А які три причини того, що ви стали письменницею?

– Жодної з цих причин не назву. Це все трапилося спонтанно: написала роман на "Коронацію слова", щоб просто скинути із себе спогади п� �о давнє газетярське минуле. Адже хтось мудрий сказав, що першу книгу писака творить лише на власному досвіді. А далі – публіцистика про Софію Караффу-Корбут, нашу знамениту художницю, просто змусила мене наважитися на біографічний роман. Потім почали обсідати цікаві теми. І подруга, знавець дитячої літератури, підказала, де можна виявити свою педагогічну сут­ність. Так з'явилася повість "Спосіб існування білкових тіл" (у перевиданні – "Школярка з передмістя"), в якій моя героїня – дівчинка, яку виховує бабуся, бо мама на заробітка� �.

– Звичайно, не рідкість, коли письменник пише однаково талановито і для дорослих, і для дітей. Проте цікаво, як у вас відбувається цей перехід, "перемикання" з дитячої літератури на дорослу прозу? Яке письмо вимагає більшої праці, особливого натхнення та настрою?

– Будь-який текст вимагає крові, нервів, недоспаних ночей, сумнівів і розчарувань. Написане без зусиль читається без насолоди. Десь натрапила на таку настанову… Але головне, щоб ці зусилля не проступали крізь слова, а були непомітними. Для мене найбільша нагорода, коли кажуть, що мої тексти читати "легко".

– Кажуть, письменницька праця – це приємна гра на нер­вах (Пол Теро). І справді, чи можна назвати ваш легкий, часом грайливий, інколи парадоксальний стиль заграванням із читачем?

– Може, ви й маєте рацію – я заграю. Але не для того, щоб сподобатися, а щоб розворушити в читачеві якісь почуття до написаного, побавити його чимсь веселим, необтяжливим, бо "депресняку" й так вистачає. У житті навіть у скрутні часи є шпаринка для сміху, гри слів, приперченої мови. З дитинства пам'ятаю літературний анек дот. На фронті поет читав свої вірші перед бійцями, і їх почали обстрілювати гармати. Коли все стихло, хтось запитав поета, як той почувається. "Все гаразд, – відповів він, – але вірш дещо задовгий, доведеться позбутися зайвих рядків".

– В одному з інтерв'ю ви зазначили, що спочатку задумували книги як чтиво задля розваги. Не боялися, що такий хід буде програшним, адже, як вдало зауважив літературний авторитет Акутагаво Рюноске: "Запитайте будь-кого про його улюблену книжку і він неодмінно назве вам сумну повість, адже нещастя інших мимоволі викликає в нас посмішку"?

– Не всі книги, а лише "Романи на одну ніч" та "Оповідки з жіночої торебки". Мені хотілося витіснити дешеві примітивнющі романчики, що їх написали чужі автори чужою мовою – люди їх купують, вирушаючи на відпочинок. Можете мене звинуватити в тому, що намагалася потрафити невибагливим смакам, але в ЛА "Піраміда" вам скажуть: "розважальні" книги читають освічені інтелігентні люди. Керівниця одного педагогічного колективу закупила "Романи…" й "Оповідки…" на новорічні подарунки – і я два в ечори писала свої побажання ста п'ятдесятьом читачкам.

– Ваші книги популярні серед наймолодших читачів. Як удається у "віці дорослої людини" віднайти підхід до дитячої світоуяви?

– І серед наймолодших, і серед підлітків, що мені особливо приємно, бо всі нарікають, що вони взагалі не хочуть читати й ворушити мізками. Але коли заходжу в бібліотеки на зустрічі – бачу зовсім протилежне. Гадаю, це наслідок постійного спілкування з дітьми різного віку. Отже, мені пощастило не сфальшивити, упіймати тональність, побачити й зобразити їх ні стосунки з дорослим світом, уникнувши прямих повчань. Принаймні таке враження в мене від Крістіне Нестлінгер – австрій­ської письменниці. Я "вчилася" в неї, читаючи роман "Маргаритко, моя квітко…"

– На вашу думку, якими книгами варто плекати сучасних діток?

– Книги потрібні різні, але коли переважає літературна казка і якась, перепрошую, суцільна чортівня, то виникає враження, що ми намагаємося відтрутити дітей від реального життя. Кудись зник такий жанр, як шкільна повість чи роман, в якому б письменник, наприклад, оповів � �ро дітей з особливими потребами, які вчаться краще за інших, чи про конфлікт підлітків-неформалів із залишками радянської педагогіки. Тем чимало.

– То в чому, власне, проблема, адже, щиро кажучи, нині як такої проблеми не бачу. Авторів дитячої літератури таки доволі, якість творів теж непогана, крім того, видавництво саме дитячої літератури комерційно вигідне…

– Про комерційну вигоду слід запитати у видавців, а щодо авторів, які пишуть для дітей, то мушу сказати: є такі, що за­слуговують не більше "трійки" (сама була свідком, як ба буся на Форумі купувала книги для онука й казала: "Усі оці, крім Ірен Роздобудько"), і є автори-відмінники. Наприклад, Сашко Дерманський із Вінниці. Але це моя шкала оцінювання. Можливо, не всі погодяться зі мною. Для мене мовна "одежа" сюжету – на першому місці: якщо людина невправна в лексиці, в тропах, у синтаксисі, то нехай не береться писати ні для дітей, ані для дорослих. Якщо вона себе поважає…

– Пригадалися слова Л. Вовенарга: "Дехто зневажає літературу тому, що розглядає її як ремесло, як точки огляду її корисливості й успіх� �, що вона може принести людині". А як, на вашу думку, слід сприймати літературу сьогодення?

– Як один із виявів нашого з вами буття: якщо життєвий успіх – це затребуваність письменника читачами, а не скороминуща мода на ім'я.

Розмовляла Оксана Жила

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.