Ми вибираємо одне одного не випадково

Не обов'язково бути соціологом, щоб констатувати: наші шанси зустріти свою половину значно зростають, якщо ми вчимося на одному факультеті, працюємо в одній компанії, живемо в одному районі, ходимо в один фітнес-клуб… Утім це зовсім не означає, що ми знайомимося тільки з людьми нашого кола. Адже любов – це тонша матерія.

Зіґмунд Фройд першим висловив думку, що ми зустрічаємо тільки тих, хто вже існує в нашій підсвідомості. "Знайти об'єкт любові – в підсумку означає знайти її знову" – саме так можна було б сформулювати закон взаємного притягання різних людей. Марсель Пруст має на увазі те саме, говорячи, що спочатку ми малюємо людину у своїй уяві й тільки потім зустрічаємо її в реальному житті.

Три причини нашого вибору

На наш вибір партнера зде­більшого впливають три речі.

1. Несвідома прив'язаність. Усередині кожного нас із дитинства живе ар хаїчний ідеал, який керує нами в пошуках нашого альтер его.

2. Нарцисичний пошук. Ми шукаємо партнера, схожого на людину, якою хотіли б стати самі.

3. Пошук Едіпа. Він (вона) притягує нас тому, що відповідає нашому уявленню про одного з батьків або навпаки – різко відрізняється від нього.

Партнер приваблює нас тому, що його образ із дитинства живе в нас, а прекрасний принц або принцеса – це людина, на яку ми чекали і "знали" давно.

Піти від самотності

Емоційний зв'язок із матір'ю залишає в нашій душі незгладимий слід, а тому в до рослому віці ми завжди прагнемо до пов­торення свого раннього досвіду. Для маленької дитини стосунки з матір'ю еквівалентні життю. І ніякі інші відносини ніколи не будуть такими значимими. Дитячий ірраціональний страх залишитися на самоті викликає потребу в тісному зв'язку з іншим, яка супрово­джує нас усе життя. Може виникнути й така фантазія: якщо я залишуся маленькою, безпорадною, інший мене не залишить. Саме тому 23-річна Юля обрала Романа: "Обожнюю куштувати страви, які він із любов'ю готує для мене. Я бачу, що він про мене по-спр� �вжньому дбає, і тільки в його обіймах почуваюся справді захищеною".

Іноді нам здається, ніби ми давно знайомі з тим, кого полюбили лише недавно. "Ніби завжди одне одного знали!" – дивуються закохані.

У нас живе бажання бути зрозумілим, і це теж пов'язано зі стосунками дитини й матері. Життя дитини залежить від того, чи добре мати відчуває її бажання, чи розуміє без слів. І якщо в нас цього не було в дитинстві, то ми ще сильніше прагнутимемо знайти людину, яка нас розумітиме.

Якщо батьки не додали нам тепла й ласки, ми можемо потрап ити в емоційну залежність від свого партнера. "Не можу залишити Андрія: хто ж тоді мене полюбить? Мені страшно залишатися самотньою", – зізнається 18-річна Настя.

Дефіцит любові в такому разі стає "гачком", якого дуже складно позбутися. Дуже часто стосунки таких людей практично "сліпі", їх можна визначити словами: "Мені так потрібна твоя любов, що я не хочу замислюватися, чи потрібна тобі моя".

Той, хто мене доповнить

Нині ми покладаємо на стосунки занадто багато сподівань, хочемо, щоб вони були бездоганними, ідеальними. Можли� �о, тому шукаємо партнера, схожого на людину, яка має все те, чого ми побажали б собі. Втім можемо "передавати" іншому й ті якості, які нам в собі не подобаються. В такому разі партнером завжди стає слабша за нас людина, в якої ті самі проблеми, що й у нас, але складніші. У психоаналізі цю тактику називають "обмін дисоціації" – вона дозволяє нам не помічати власних недоліків, тоді як партнер стає носієм усіх тих рис, що їх ми не любимо в собі.

Наприклад, щоб приховати власний страх перед активними діями, жінка може закохуватися тільки в с� �абких чоловіків, які страждають від депресії. Побачити в іншому іншого – велике психологічне досягнення. Іноді ми обираємо партнера тому, що він грає для нас роль будь-якої нашої частини, не обов'язково позитивної, часто навіть навпаки – неприємної, яку ми прагнемо відкинути. Наприклад, мені не подобаються власні лінощі й нехлюйство, і виявляється, що мій партнер має саме ці якості. У такий спосіб я отримую внутрішнє право говорити, що саме він лінивий, а в мене цієї проблеми немає.

Лікувати подібне подібним

В основі об'єднання лю� �ей часто лежить принцип по­дібності й іноді повної. Саме до нього прагне нарцисична особистість, обираючи як партнера людину, схожу на себе не тільки внутрішньо, а й зовні, іноді на­віть із таким самим ім'ям. Нарцисичній людині хочеться, щоб її партнер говорив із нею про одне й переживав ті самі почуття, а з іншого боку, вона прагне, щоб її постійно хвалили й визнавали її незвичайність. Проте коли дві такі людини починають жити разом, взаємні вимоги й заздрість зрештою руйнують їхні стосунки.

У книзі "Сім'я і як у ній уці­літи" англі� �ський психіатр і психотерапевт Робін Скіннер стверджує, що людей часто об'єд­ну­ють спільні комплекси: "Люди притягують одне одного тим, що мають "на вітрині". А насправді головне те, що "за ширмою". Людина може говорити: "Я люблю веселих, а зануд не терплю!" – й обирає дівчину, яка нескінченно радіє життю. Однак у глибині душі в них обох тривога або тотальна порожнеча, й вони весь час веселяться, щоб її приховати. Люди з такими комплексами групуються разом, "підгодовуючи" в такий спосіб власні проб­леми й культивуючи їх одне в одн� �му. Поглянеш навколо – всі такі самі, а отже, в мене все в порядку!"

І поки людина не усвідомить, що грає в гру, вона відіграватиме сценарій однакових стосунків.

Пошук Едіпа

Із погляду класичного психоаналізу, в зрілих стосунках партнер співвідноситься з образами наших батьків – або зі знаком "плюс", або зі знаком "мінус". Він так сильно притягує нас тому, що своїми якостями нагадує (або, навпаки, заперечує) образи батька чи матері. У психоаналізі цей вибір називають "пошук Едіпа". При­чому навіть якщо ми свідомо намагаємося о� �рати "не-батьків" – жінку, не схожу на матір, або чоловіка, не по­дібного на тата, – це означає актуальність внутрішнього конфлікту і прагнення його вирішити "від протилежного".

Було б наївно думати, що партнер дійсно накладається на образ одного з батьків. Насправді він збігається не з нашими реальними батьком чи матір'ю, а з тим несвідомим уявленням про них, яке в нас склалося ще в дитинстві.

Бути готовим до головної зустрічі

У нашому знайомстві беруть участь не дві людини, а щонайменше шість: з одного боку, я, тато й мама, з і� �шого – ти, твій батько, твоя матір. Плюс іще кілька наших пред­ків, перша любов у дитячому садку, улюблений дядько або двою­рідний брат, які грали з нами в дитинстві, та деякі інші лю­ди.

Ось чому зачарування одне одним на початковому етапі знайомства з такими труднощами перетворюється на міцний і тривалий любовний зв'язок. Окрім цієї природної складності, є ще проблема часу: ми можемо зустрітися просто невчасно – не бути в цю мить готовими до кохання, внутріш­ньо не звільнитися від попереднього роману. Втратити чоловіка або жінку с воєї мрії можна й через маленьку неприємну дрібницю: "стрілку" на панчосі, некрасиву гримаску – здавалося б, нічого особливого, однак магія в цьому випадку не подіє.

"Кожен із нас розпочинає любовні стосунки, несучи в собі власну життєву ситуацію, – каже Світлана Кривцова. – І для одних іскра нової любові – це благо, а для інших – сумний запізнілий відгук утрачених можливостей: "Шкода, що ми з вами не зустрілися кілька років тому. Тепер те, що ви мені подобаєтеся, – не головне в моєму житті".

Ситуація, коли люди зустрічаються нев часно, не настільки рідкісна, хоча буває і так, що потім їм випадає шанс зустрітися знову.

Андрій Слюсарчук, доктор медичних наук, професор, психоаналітик, гіпнолог

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.