19 жовтняо 18.00в приміщенні конференц-залу Центру міської історії(вул. Богомольця 6)відбудуться покази документальної хроніки чотирьох країн: СРСР, Німеччини, Польщі та США.
У програмі показу можна буде побачити:
Визволення. УРСР, 1940, 63′Варшавська неділя. Польща, 1938, 7:30′Бойова готовність передвересневої Польщі. Польща, 1939, 7:00′Фрагменти хроніки Польської Телеграфної Агенції. Польща, 1939, 1:37′Хроніка оточеної Варшави. Польща, 1939, 9:24′Облога. США, 1940, 9:23′Кінохроніка Польського Телевізійного Агенства травня 1939 рок у. Польща, 1939, 10′Польща у Ґданьську. Польща, 1939, 13′Кампанія у Польщі. Німеччина, 1939, 60′Показ відбувається за ініціативи та у співпраці з Польським Інститутом у Києві і є продовженням показу “Вересень ‘39″ що відбувся у Києві 18 вересня.
Матеріали надані Польським Інститутом у Києві, Фільмотекою Народовою та Центральним державним кіно-фото-фоно архівом України імені Г.С. Пшеничного
Вхід вільний
Довідка:
1 вересня 1939 року гітлерівський ІІІ Рейх нападає на Польщу із заходу. Розпочинається Дру� �а світова війна. За два з половиною тижні, 17 вересня, зі сходу Польщі наносить удар Радянський Союз. Кліщі, що затискаються на Польщі, є результатом потаємної угоди — пакту Молотова-Ріббентропа.
До історичних джерел належить все те, звідки історики та дилетанти можуть черпати відомості про минуле. Проте історичні джерела — це зовсім не сліди минулого як такого, а сліди фактів, які треба було зробити важливими. Зокрема, не віддзеркалюють минулого такі історичні джерела як пропагандистські кінохроніки, себто витвори особли вого ґатунку — перші спроби створення обов’язкової версії подій. Історик не має безпосереднього контакту з минулим, котре у безмежній своїй різноманітності вже перестає бути доступним. Вибрані його елементи залишають сліди. Користуючись цими слідами і будуючи власні ієрархії, історики створюють розповідь про минуле. Однак сліди варто вивчати дуже ретельно.
Кінохроніки — чудовий приклад цього, адже сьогодні нас цікавить не так безпосередня інформація, наприклад, леґітимізація людиноненависницьких режимів, або змі� �нення духу боротьби, як відображення щоденного життя людей, що ходили і вмирали 70 років тому на цих вулицях, які ми знаємо сьогодні, і з якими нас пов’язує наш власний досвід. Поглядом сучасної людини ми чудово впізнаємо постановочні сцени, що начебто мали бути випадково схопленими кадрами. У нинішні часи перед нами інший образ минулого, що формувався, не лише спираючись на пропагандистську діяльність людиноненависницької влади, а й на пам’ять мільйонів її жертв, на працю незалежних істориків, хоча надзвичайно легко собі уявити � � пригадати, що і в Польщі, і в Україні ще 20 і 18 років тому право конструювати історію узурпували собі дуже нечисленні й зовсім не обрані особи. Ми, що живемо нині, коли ставимо свої питання кінохронікам 70-річної давності, шукаємо як свого роду «істини», так і способів її викривлення. Пасторальні кадри двох тоталітарних держав — Радянського Союзу та Третього Рейху явно контрастують із знанням про практики режимів, що призвели до знищення найбільшої кількості людей у жорстокому ХХ столітті. Праця над образом минулого триває й надалі , і часом, замість прямувати до правди про жертв і злочинців, збочує на шлях, який хотілось би вважати кошмаром минулого.
джерело: www.lvivcenter.org
Джерело: lvivstory.com
Комментариев нет:
Отправить комментарий