Обрядові містерії однієї ночі

Понад півторатисячоліття щороку хрис­тияни відзначають свято приходу у світ Сина Божого. Хоча ще з дохристиянських часів беруть початок особливі зимові святкування з кутею і піснеспівами, останні згодом, набувши апокрифічного характеру, акумулювали в собі дивовижні містерії народження Спасителя. Це пісенне полотно переплело в собі всю християнізовану символі­ку, перетворивши пта­хів-деміургів на янголів, й акцентували на усвідомленні своєї участі й Божої Матері.
Ppimg src=http://gazeta.lviv.ua/gfx/i/2008/12/31/15_2.jpg alt=Обрядові містерії однієї ночі title=Обрядові містерії однієї ночі //pНаші пращури оміфологізовували зимові свята, надаючи їм також чудодійного підтексту, вірячи, що в цей час у світі зроджується животворна сила й розтікається су­ди­нами людської душі. Натомість хрис­тиянство зуміло синтезувати ці вірування й, наділяючи новою квінтесенцією Господнього приходу, сповнило ці традиції новими максимами: любові, правди і прощення. Кожна з 12 страв має в собі глибокий символізм. Сіно під обрусом — символіз ує стаєнку, в якій народився Ісус, перший житній хліб — ясла, другий — колиску, калач — Ісуса, а свічка в калачі — зірку. Навіть часу не вдалося порушити цей фундамент, у якому переплелися одвічні національні традиції: української щедрості, гостинності й тяглості роду, адже в цей вечір споконвіку за столом мали зустрітися всі родичі, навіть покійним і зниклим безвісти відводили місце, щоб і вони мали змогу долучитися до святкової трапези. PВажливо, що автори книги намагаються довести: незважаючи на свою давність, ук� �аїнські кулінарні традиції можна легко пристосувати до нового укладу життя, не згубивши святкового християн­ського трепету. І вже під час самого їх приготування заіскриться клапоть, відведений у душі для радісної колядки й молитви. Адже найважливішою офірою залишається медитаційне самозаглиблення душі, прослава Слова, що в цю ніч стало людиною. Тож у кожній хаті при світлі запаленої свіч­ки, коли всі речі набувають нових обрисів і химерних форм, уся родина навколішки звертається в особистісних інтенціях, які симфонічно зливаються в одну Молитву неба, допоки сяйво першої зорі не сповістить про народження Дива. Тоді основне — зуміти пронести його в собі впродовж усього року, щоб у тієї Дитини щаслива усмішка жодного разу не зійшла з уст: «Дуже важливо, пізнаючи українські традиції християнських свят, а зокрема одного з найпрекрасніших — Різдва Господнього — серед приготувань і чудової святкової родинної атмосфери, не дозволити „дідухові вкрасти“ головну суть цього свята: сам Бог приходить на землю, зодягається у плоть — стає людиною  — та розпочинає свій хресний шлях, щоб допомогти людині звільнитися від нашарувань зла в її душі, щоб спас­ти її і цілий світ». PPIЛідія Йонка/I/P/P

br /br /Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.