Назва твору:Квіти цмину
Автор:Мар'яна Савка
Видавець:Видавництво Старого Лева
Рік:2006
Квіти цмину зацвітають
Зацвітають квіти цмину
Порушуючи хронологію, як її може порушувати лише родинний фотоальбом, в якому змішались світлини з альбомів кількох поколінь, кількох родів — козацьких, шляхетських, татарських, — з нескінченними обличчями тих, кого майже незнав, кого любив, кого втратив, так само пишу рецензію на книжку, що вийшлараніше за нещодавнорецензований Бостон-джаз, але теж заслуговує уваги, як і кожна фотокартка з пожовклого альбому. Такі альбоми, певно, зберігаються на найвищій полиці поруч з документами, грішми, такі альбоми пухнуть, як люди без� �лібними зимами, але не від голоду, а через відсутність уваги. Ніхто не гортає крихкийфотопапір, на якому закарбувалось щось більше за гру свтіла і тіні, ніхто не торкає сучасними пальцями жовтаві обличчя найкращих людей у світі, адже
люди, яким не байдуже до тебе, — це і є твій найбільший скарб.
Але пальці знаходять потрібну світлину. Обережно відокремлюють від інших. Перегортають. Читають напис: Бабця П. 19** рік. Саме в цей момент виникає розуміння, що на картці не вистачає чогось життєво важливого. Вірша-присвяти. Адже хочеться віддячити кожному родичеві за той внесок у власну значимість, у той подарунок, який вони зробили саме тобі — квиток у життя. Вони не знали про майбутнє існування такої дитини, яку народить одна з далеких племінниць, але їм, людям з фотографій, було не байдуже до тебе.
Неслухняні пальці далі перебирають, ніби струни, пожовклі або зблідло-сірі світлини. Раптом знаходиш щось несхоже на звичайну картку. З уявного альбому дістаєш книжечку формату трохи більшого за той, який зазвичай замовляють у Фотолюксах. Квіти цмину. Що ж, якщо це і сон, то чому б ні? — думаєш, заглиблюєшся у читання.
Квіти цмину такі ж незліченні, як і фотографії у родинних альбомах, такі ж жовтавіта запашні. З кожною зірваною, прочитаною сторінкою заглиблюєшся у вир облич. Серед героїв життя поетеси проглядають власні родичі. Вони тут, за непричиненою хвірткою, одразу біля річки або на лавочці біля колодязя — спинились, щоб попити. Здається, треба зробити одинкрок, аби оживити тих, від кого залишились лише імена — Гаврило, Кирило, Ганна, Параска, Дмитро… де витепер?
Вона мені навіть не снилася
просто лишала
пляму білого світла
на маленькому ясику,
аби темрява ночі
не лякала дитини
Але що це? Пальці обережно дістають фотографію. На ній — усміхнене обличчя, щоправда, неможливо сказати, яким часом датоване. У куточках — згини, ніби неодноразово перекладали, раптом розумієш, що ця фотокартка жовто-чорна, як і квіти цмину, як і всі інші фотокартки далеких забутих родичів, загублених серед чужих альбомі, - твоя власна. Тим самим ти долучаєшся до найбільшого скарбу — людей, яким не байдужі всі ще не заповнені фотографії, ті, для яких ще не надруковано фотопапір, плівку,не випущено надсучасну каме� �у, ті, яких народять твої власні онуки. Тому зараз не залишається нічого, окрім як докладати до альбому власні світлини з віршами про кохання на звороті.
Якби небо було, як ми, -
Заховало б свої громи
І спочити лягло у травах,
Якби небо було, як ми
Починаєш спочатку.
Кожний вірш, ніби фото, після перегляду якого залишається важкуватий, насичений присмак, жовтаво-чорний, ніби від трав’яного чаю, наповнений змістом, ніби від міцної кави, неосяжний.
Кожний вірш — інтимний, відвертий. Поступовоприв’язуєшся до людей, які вже відійшли, але всеще живуть у рядках творів Мар’яни Савки, споріднюєшся з кожнимзвуком їхніх імен. Поетесі вдалось віддячити всім рідним, чий слід зберегла фотокартка, всім, хто залишився невловимими через відсутність у потрібному місці фотокамери, всім, хто подарував це життя. Натомість, вона оживила їх, власних творців. Хоча б на момент звучання віршів та тремтіння захоплених поглядів.
слово
немовлене sp;
світло
крізь пальці
доторк
до серця
самими
крильми
Джерело: sumno.com
Комментариев нет:
Отправить комментарий