27 травня українському романісту, лауреатові Шевченківської премії, Героєві України Романові Іваничуку виповнилося 80 років! Письменник відомий 16-титомним циклом історичних романів, своїми численними новелами й оповідками. Загалом вийшли близько 100 книг цього майстра українського слова.
До ювілею у видавництві «Піраміда» з"явилася книжка спогадів Романа Іваничука — «Люлька з червоного дерева» — про тих, кого письменник любить, поважає і шанує.
Роман Іваничук належить до категорії тих людей, щодо яких ніколи не задумуєшся, а скільки ж йому років? Його душа наповнена творчістю і молодечим духом і завжди видається, що Іваничукові до 80-ки ще ого –го!
У самісінький переддень уродин я зустріла Романа Іваничука у центрі Львова. Хоч був після лікарні, тримався бадьоро.
Письменник прогулювався с� �оїм улюбленим містом, про яке так багато сказав і написав. Важко уявити собі Львів без Іваничука, а Іваничука без Львова, це неймовірно гармонійне поєднання. Місто, яке надихнуло митця на «Манускрипт з вулиці Руської» про середньовічний Львів. Роман зі своєю містичною історією. Письменник довгий час по крихті визбирував архівні матеріали про зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини, про Львів кінця XVI — початку XVIII століття.
Одного дня прийшли до Іваничуків гості із квітами. Дружина п. Романа Софія поставила їх у вазу на столі, на якому власне й лежали зібрані матеріали. Як на лихо, письменниця Ніна Бічуя зачепила ту вазу… З поваги до гостей, Роман Іваничук стримав емоції і вирішив, що навряд чи щось уже колись напише. У його записах нічого не можна було розібрати. Мабуть із того розпачу письменник і вигадав літературну містифікацію, з якої почався новий роман про Львів.
Те, що кожна його нова книжка –остання, письменник каже завжди. У такі хвилі він нагадує Мольфара, який щось заговорює. А, можливо, у такий спосіб митець приховує власни й страх: а раптом уже нічого не вдасться путнього створити на папері. Востаннє на своє 70 -ліття Роман Іваничук вже казав: усе, годі, більше не пишу, інтерв' ю не даю, нехай про мене тепер говорять. Але після цього вже вийшов добрий десяток його книг. Бо, чи може письменник без своєї творчої праці…
Найновіша книга «Люлька з червоного дерева» за визначенням митця, «цукерка», бо уся вона просякнута ніжністю іпочуттями. Це спогади про друзів Романа Іваничука — скульптора Емануїла Миська, режисера Сергія Данченка, письменницю Н� �ну Бічую, поета Романа Кудлика та інших, оповідки про неповторних людей, дивовижну красу Гуцульщини , краю, де народився письменник у селі Трач на Коломийщинi. Там навчався у Коломийськiй гiмназiп. Зрештою, про цей період свого життя він написав в автобiографiчномутворi«Благослови, душе моя, Господа…».
Та хіба не зраджують молодечу Іваничукову душу ось ці слова: «Я губами зсуваю з обличчя коханої кленову аплікацію, щоб відчути тепло її щік, уздріти зелені, немов святоіванська отава, очі й упевнитись, що вона біля мене, що не від� �есла її в безвісті позолотна круговерть. Така-то моя з Любкою осінь: стигла,ласкава й діткнута сумом, достоту як пізня любов».
Найбільший успіх приніс Романові Іваничукові його перший історичний роман «Мальви» (первісна назва — «Яничари»), де ще у 1968 році письменник бачив проблему збереження національної самосвідомості, звернув увагу на важливість національної історії, а любов до рiдноп землii народу вважав виміром моральності.
Однак і нині найчастіше Роман Іваничук розмірковує над тим, «чому такий незмірно трив� �лий час наш народ дозволяв себе осідлувати тій нікчемній поторочі?!» Власне цими словами закінчується його нова книжка «Люлька з червоного дерева».
Галина Терещук, радіо “Свобода”
Фото: zaxid.net
Джерело: gazeta.lviv.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий