Край найдовших у світі печер

Тернопільщина – край замків, найдовших у світі печер і найдавніших в Україні язичницьких і християнських святинь.

Одна з найдавніших пам'яток розташована біля села Монастирок на високому березі річки Серет. Це печерний храм IX ст. – язичницька святиня з жертовним каменем перед входом. Поряд – старенька парафіяльна церква Чесного Хреста. Православний храм зведено на місці, де в давнину здійснювали свої обряди язичники. Упродовж років церква зазнавала чимало перебудов, а її вежа виконувала навіть оборонну функцію, тут можна було сховатися від нападників.

Поблизу храму – хресна дорога з 14-ма хрестами. На престольне свято – Чесного Хреста – їх � �квітчують цілющими рослинами. Сюди приїжджає чи­мало паломників. Упродовж хресної дороги вони моляться, загадують бажання. А молодь уважає за щастя зірвати якусь галузку з хреста, як символ спокою, добробуту в родині.

Як розповіла наш екскурсовод Оксана Ленчук, на великі свята хресною дорогою люди йдуть до колишнього язичницького храму – жертовника, тепер невеликої каплиці, яку віруючі використовують для завершення або початку служби. Раніше довкола було дуже багато язичницьких жертовних каменів, але майже всіх їх понищено. Лише один дивом зберігся. Тепер на Водохреща люди освячують на ньому воду. А молоді дівчата просять собі супутника життя. Не утрималися від цієї спокуси і журналістки, які були у складі нашої групи.

Незважаючи на протидію Цер­кви, серед молоді досі зберігається давній язичницький звичай – залишити на гілці чи огорожі час­тину свого одягу. Вважається, допоки річ залишається в цьому місці, людина має енергетичну підзарядку.

Відомо, що язичники здавна селились у каньйонах Серету, Дністра, Смотрича, Збруча, бо в печерах, які існували на кр утих берегах цих річок, можна було легко сховатися не лише від мир­ської суєти, а й від татаро-мон­голь­ських нападників. Нині пам'ятки язичництва і християнства мирно співіснують. Але коли язичники пішли і коли на українських теренах оселилися християни – складно сказати. За деякими при­пущеннями, язичники з'явилися тут у ХІІ-ХІІІ століттях, а християни – у ХVI. Місць, де б на одній території збереглися і язичницькі, і християнські пам'ятки, в За­хідній Європі більше немає.

Вертеба – музей трипільської культури

Дослідники вважають Тернопільщину краєм найдовших у світі печер. Тут їх зареєстровано близько сотні – і великих, і малих. Більшість печер розташована у Зборівському районі. До найдовших зараховують Оптиміс­тичну – 230 км та Голубі озера – 134 км. При цьому, на думку заві­дувача відділу печер Зборівського археологічного музею три­пільської культури Олександра Дудара, нині відкрито лише 20% підземних порожнин. Решта чекає свого часу. У цій місцині можна взятися за лопату й у себе на городі відкри ти печеру.

Розташована поблизу села Більче Золоте печера Вертеба – єдиний в Україні музей три­пільської культури. Єдиний тому, що трипільці ніде не жили в печерах. Недарма їх називали "дітьми сонця". І лише Вертеба чимось привабила давній народ.

Усі печери на Поділлі – горизонтального типу, перебувають на відносно невеликій глибині. Вертеба розташована на глибині 10-12 м, інші – 50-60 м. Довжина Вертеби становить близько 9 км.

У перекладі зі старослов'ян­ської "вертеба" означає улуговина чи яма. І справді, вхід до пе­чери містит� �ся в карстовій во­ронці, яку можна помітити лише з десяти метрів.

Розповідають, що печеру виявили випадково. Місцевий орендар цих земель Ян Хмелецький полював на лисицю. І коли майже впіймав її, звір несподівано зник під землею. Коли землевласник розкопав нору, то виявив велику порожнину. Це сталося ще 1822 року.

І лише 1876-го сюди прибули перші археологи з Краківської ака­демії наук і знайшли тут па­м'ятки трипільської культури. Однак через те, що знайдений по­суд був дуже розмальований, йо­го назвали культурою мальованої кераміки. До слова, саме поняття "трипільська культура" з'явилося дещо пізніше – 1893 року, коли науковці виявили її рештки на Київщині в селі Трипілля.

У 1920—1930 роках археоло­гічні розкопки в печері Вертеба проводив син відомого поета Олек­сандра Олеся – Олег Кандиба (Ольжич). За цей час було віднайдено дуже багато археологічних знахідок, які нині зберігаються у Краківському музеї. Загалом там близько 400 різних посудин, яким понад 5 тисяч років. За таку кількість знахідок, яка не має собі рівних у Європі, цю колекцію ще називають "Наддніст� �янською Помпеєю".

Нині науковці продовжують вивчати печеру. За словами Олександра Дудара, спочатку всі знахідки забирали до Зборів­ського археологічного музею, тепер їх залишають у самій печері, де створено музей три­пільської культури.

Печера Вертеба має вигляд великої зали, підпертої безліччю колон. Звичайно, людина неспро­можна створити такий простір, це зробила природа багато міль­йо­нів років тому. Як зазначають науковці, тоді на цій території існувало тепле Сарматське море, в якому розмножувалися водорості. Вони відми� �али і випадали на дно, внаслідок чого сформувалася потужна товща гіпсів. А коли в земній корі розпочались альпійські гороутворення, в гіпсових відкладеннях землі утворилися тріщини, куди почала потрапляти вода. Вона й утворила печери. І лише після того, як ця частина суші піднялася над рівнем моря, у печерах розпочався процес утворення сталактитів, сталагмітів.

Олексій Нікітін, генетик Мічиганського університету:

– Вертеба – пам'ятка світового значення, яка може дати від­повідь на запитання, звідки ми прийшли і куди йдемо. У печ� �рі є рештки людей, які проживали на цій території не менш ніж 5 тисяч років тому. Стан поховань дозволяє виділити з кісток ДНК. На­віть фрагментарні дослідження свідчать, що трипільці дещо відрізняються від сучасних європейців. Чи схожі вони на сучасних українців – відповідь на це запитання ще належить віднайти. Незважаючи на те, що роботи багато, в мене нерідко виникає відчуття, що цими пагорбами ходять нащадки трипільців.

Василь Худицький

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.