На закинутих фортах І Світової війни Мистецьке об’єднання “Дзиґа” і управління культури та туризму ЛОДА за участі та підтримки інших установ та організацій провели перший фестиваль “Fort.missia”.
Унікальність його полягає, поперше, в самому місці проведення: старі військові споруди, непролазні лісові хащі, стежки, якими перетинають кордон нелегали, і поєднання різноманітної музики, літератури та лендарту в одному фестивалі — досвід унікальний, задум масштабний, і втілення його було на належному рівні.
У новій картині Енга Лі “Taking Woodstock”, яка невдовзі з’явиться і в Україні, режисер розповідає, як майже випадково виник культовий фестиваль. Ми маємо такі самі неосяжні поля, зарослі рум’янком, проте Вудсток, хоч і з’явився понад сорок років тому, коли нам і мріяти про такі фестивалі не було як, не мав такого історичного ореолу, такої тематичної провокації, якій дають “Fort.missia” залишки оборонних споруд.
У жодному випадку не порівнюю із легендарним Вудстоком, проте різнокольорові намети в полях квітів мимоволі породжують відповідні асоціації. Зрештою, як і реакція місцевих жителів. Якщо деякі із них втішилися, що у лісі зробили бодай якісь стежки, якими можна пересуватися хащами, то інші, як, наприклад, вельми зацікавлений фестивалем пан Микола вимагав від львівських “дизаднерів”, щоб вони провели до фортів світло і повішали таблички з історичною інформацією. Коли усі гуртом спробували переконати його, що це — на самперед справа місцевих людей, які можуть зробити із фортів туристичний об’єкт, він відповів коротко і страшно: “Ви — не українці”.
Як би там не було, але якщо музична та літературна “тусовки” є доволі звичними для фестивалів у Львові та його околицях (ті, хто приїхав на фестиваль мав можливість послухати, зокрема, гурти “Dalai Lama”, “Pigs Like Pigeons”, “Дивні”, “Shockolad”, “Мертвий Півень”, “Dzyga Jazz Quartet”, “Orchestra Vito”, “Файно”, “Горгішелі”, “Плач Єремії”, а також відвідати спеціальну програму літературних читань від “Kabi.net”), то великі фестивалі лендарту, які набули зараз у світі неабиякого поширення, в нас все ще залишаються рідкістю.
Свої проекти представили Влодко Кауфман, Володимир Топій, Сергій Петлюк, Мирослав Вайда, Олексій Хорошко, Михайло Барабаш, група “Тотем” (Олена Афанасьєва, Сергій Дяченко, Макс Афанасьєв (Херсон), Лабораторія актуальної творчості (Вінниця), Ярослав Козяра, Катаржина Щипьор, Ярослав Присяжнюк (Київ) та інші.
Звичайно, дивовижна місцевість не могла не вплинути на теми та настрої інсталяцій. Сергій Петлюк та Олексій Хорошко зробили варіацію на тему своїх уже відомих робіт із знаменитими картатими торбами. Тільки у прикордонному лісі, вкопані у землю, вони сприймалися як своєрідний цвинтар знаків і символів. “Дихання землі” Михайла Барабаша огорнуло своєю увагою газовий кран. Група “Тотем” із Херсона була так вражена ідеально рівними випаленими колами у лісі, що зробила три об’єкти, присвячені їм. Влодко Кауфман у п� �оекті “Екотеатр” оточив трибунами стару липу, що пам’ятає ще старі часи існування форту. Таким чином художник робить дерево основним об’єктом, центром уваги. Самі трибуни, складені із старих дощок, які теж колись були чи то дверима, чи то парканом, тобто мають власну історію, яка продовжилася у артоб’єкті.
На фестивальних футболках (логотип якого розробив Лаврін Шимін) написано: “Не стріляйте мені у спину — я художник (музикант, поет)”. Тепер тут не стріляють. “Fort.missia”, яка змусила старі військові укріплення спробувати бодай три дні пожити активним мистецьким життям, обіцяє бути щорічною. А більше про проекти із цьогорічної — у четверговому числі “Пошти”.
Форти на кордоні
Будівництво фортів було розпочато 1878 року. Спочатку будували форти землянодерев’яні, з використанням цегли, а від 1880 року використовували литий бетон з елементами заліза. Фортифікаційний кістяк в основному окреслився у 1886 році. Зовнішнє коло оборонних фортів простягалося на 50 км. Перемишль та його околиці було названо фортифікаційною спорудою першого класу зі спеціальним військовим статусом. Протягом 1911 — 1913 років спроваджено гаубиці й проведено роботи з модернізації укріплень. Розбудова тривала і після оголош� �ння І Світової війни. Викопано близько 50 кілометрів окопів, вибудувано сховища, 212 землянок, 24 польові пункти оборони. Для полегшення артилерійського обстрілу вирубали близько 1000 гектарів лісу; також спалили 44 села. Після того, як 11 вересня 1914 року австроугорське верховне командування дало наказ про відступ військ на Сян і далі на захід, фортифікований Перемишль став самостійною оперативною одиницею.
26 вересня російські солдати оточили перемиську твердиню. 5 жовтня росіяни розпочали атаку, яка тривала безперервно протягом 72 годин. Три тижні перемиська оборона затримувала понад чвертьмільйонну російську армію. Для другої облоги російське командування генерала Селіванова змінило тактику: здобувати твердиню не штурмом, а голодом. Друга облога Перемишля — найдовша зпоміж усіх облог Першої світової війни — тривала 137 днів. 21 березня фельдмаршал Кусманек відважився на капітуляцію. Були знищені запаси снарядів , зруйновано мости, склади, підірвано форти, розібрано та знищено радіостанцію, польову телефонну мережу, затоплено дрібне військове обладнання, ліквідовано документи. Зранку 22 березня австрійські парламентарі підняли білі прапори…
За матеріалами fortmissia.com
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий