Сон французької ночі

У львівський прокат вийшов фільм Крістофа Оноре “Чарівна особа”

Катерина Сліпченко

В арт-­залі “Кінопалацу” у четвер розпочався прокат стрічки Крістофа Оноре “Чарівна особа”.

Відомий стрічками “Всі пісні про кохання” та “Паризька історія”, Оноре далі оспівує рідний Париж та досліджує кохання в усіх його проявах.

Після смерті матері 16річна Жуні переходить в іншу школу, де вчиться її кузен Матіас. Більшість хлопців хоче зустрічатися із чарівною Жуні, але вона обирає Отто. Однак пізніше дівчина закохується в Немоа, вчителя італійської мови. І в цьому немає нічого дивного. Хто б не закохався у вчителя, який має вигляд Луї Гарреля (”Мрійники”, “Паризька історія”). “Луї — найкращий французький актор свого покоління. І я був би дурнем, якби його не знімав. Ми зробили разом чотири фільми, точніше п’ять, тому що недавно я за� �інчив ще один, і в мене враження, що, працюючи з Луї, я знайшов свій стиль. Мені здається, що одночасно з тим, як росте й розвивається Гаррель, і моє кіно кращає”, — розповів Оноре в одному з інтерв’ю.

Цей представник нової генерації французьких акторів, як і Крістоф Оноре, розвиває і водночас оновлює найкращі традиції французької “нової хвилі”, вдихаючи нове життя у традиційне французьке кіно.

Зрештою, не лише у кіно, адже “Чарівна особа” — жива та імпульсивна адаптація класичного роману мадам Де Лафаєт “Принцеса Клевська”, яку Оноре переносить у сучасну паризьку школу, що стає відображенням усього багатоликого світу кохання.

На закиди прискіпливих критиків, що Оноре нещадно експлуатує те, що винайшли колись його попередники, свого часу молоді бунтівники, а тепер уже класики — представники “нової хвилі” Годар, Ромер чи Трюффо, Оноре відповідає легко: “Не бачу проблеми в тім, що мене вважають злодієм, я це визнаю. Крадуть усі — і письменники, і режисери. З іншого боку, ті, хто говорить, що я повністю копіюю шедеври “нової хвилі”, просто сліпі. Я використовую свої спогади, і взагалі нерозумно заперечувати, що між сьогоднішнім кі� �о й кіно вчорашнім є безперервний зв’язок. По­моєму, критики, які думають, що я роблю римейки картин “нової хвилі”, — ідіоти, і мене їхня думка не турбує. Можна сказати, що я карикатура “новохвильового” режисера: і в Cahіers du cіnema писав, і картини схожі знімаю. Але насправді я не парижанин, я приїхав у Париж у 25 років, а до цього вів цілком провінційний спосіб життя, та й фільмів цих особливо не дивився. Ще одне розходження з Годаром, Ромером і Трюффо в тому, що вони були незадоволеними, незатребуваними письменниками, а я опуб� �ікував книгу ще до виходу мого дебютного фільму. До того ж моє кіно знято від першої особи, крутиться навколо моєї персони, що було абсолютно неможливо в 60ті, коли зароджувалася “нова хвиля”.

Як би там не було, а стрічки Оноре із корінним парижанином та сином одного з тих, хто працює під впливом “нової хвилі”, Луї Гаррелем у головній ролі, володіють усіма достоїнствами класичного французького кіно. Проте вони також мають власний, пізнаваний почерк. Легкий, як графічний штрих або сон літньої ночі.

Французька нова хвиля (фр. Nouvelle Vague) — напрямок у кінематографі Франції кінця 1950х і 1960х років. Однією з його головних особливостей була відмова від звиклого стилю зйомки й від передбачуваності оповідання. Представниками нової хвилі стали насамперед молоді режисери, що раніше мали досвід роботи кінокритиками або журналістами. Вони були проти далеких від комерційних фільмів і нерідко вдавалися до експериментів і радикальних для того часу прийомів. Найвідоміші представники стилю — Франсуа Трюффо, ЖанЛюк Годар, Ер� �к Ромер, Клод Шаброль, Жак Ріветт — працювали кінокритиками у створеному Андре Базеном і його соратниками впливовому французькому журналі “Cahіers du cіnema”. За допомогою критики й інтерпретацій піонери французької нової хвилі заклали фундамент для концептів, які пізніше (у 1970х) були об’єднані в кінематографічну теорію за назвою Auteur (авторське кіно). Відповідно до цієї теорії, режисер має бути автором фільму й брати участь у всіх етапах створення фільму, щоб виробити власний стиль. Таким чином, фільми повинні стати більш інди� �ідуальними і не оцінюватися окремо, але у світлі всіх робіт режисера в цілому.

Джерело: lvivpost.net

Здесь можно оставить свои комментарии.