“Чоловіків характеризує те, що вони відмовляються від власної долі. Вони віддають перевагу свободі. Але що таке свобода, якщо вона ні до чого не веде? Чоловіки більше вигадують свободу, ніж користаються з неї”, — вкотре про сокровенне говорили актори Львівського академічного театру імені Л. Курбаса у виставі “Амнезія, або “Маленькі подружні злочини” минулими вихідними, відкривши черговий театральний сезон. І вкотре звучали поіншому, ніж раніше.
Недаремно в афішах зазначено “тренінг акторської імпровізації”. Як у програмці й інше: “Театр — це кожного разу наша історія. Навіть якщо історія та сама. Вона викликає імпровізацію, аби залишатися живою. Імпровізація в цьому випадку — це і намагання максимально розімкнути структуру, рамки сюжету. Це жива історія не лише персонажів, але і її творців: акторів, режисера, автора. Це історія, розвиток якої передбачити неможливо”… І це історія глядача у залі.
Невідомо, за якою більше історією — власною, яка має перегук із окремими моментами дійства на сцені, чи чужою, стужились львів’яни, але відкриття сезону пройшло велелюдно. Присутніх мало цікавило, чим жив театр улітку (а, до речі, його творча біографія поповнилася участю у міжнародному фестивалі у Черкасах, де “курбасівці” презентували “Марка Проклятого”, та поїздкою художнього керівника Володимира Кучинського й актора Олега Стефана до Центру Єжи Гротовского у Вроцлав на час перебування там Пітера Брука та Анатолія Васильєва). І чим житиме він восени (як зізнався “Пошті” директор Олексій Кравчук, театр планує на цей час дві прем’єри — виставу за творами БогданаІгоря Антонича та “Між двох сил” Володимира Винниченка).
Цікавило сьогодення. Щоб за допомогою театру “повернутися та віднайти” те, що справді важливо…
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий