Із чим Павло Вольвач їде на книжковий Форум?

Павло Вольвач – поет і прозаїк, автор кількох поетичних книг і роману "Кляса", який "вибухово відкрив… на початку ХХI ст. світ мешканця індустріального Сходу". Так писав про нього Олександр Гаврош, до слова, називаючи при цьому "рівновеликим і в поезії, і в прозі".

– То з чим їдете, Павле, на книжковий Форум – із поезією чи прозою?

– І з тим, і з тим. Із видавництвом "Фоліо" підписав контракт на перевидання "Кляси". Передбачаємо, що книга потрапить до Львова ще цьогоріч. Це було б добре, хоча, чесно кажучи, мені йдеться не стільки про кількаденну промоцію, скільки про те, що роман більш-менш широко з'явиться на книжкових полицях. Сподіваюся на це з огляду на репутацію й потужності "Фоліо", а як буде – побачимо. Наразі ж ситуація така, що про "Клясу" дуже багато чули й говорили, але менше читали, позаяк попередні наклади розійшлися доволі швидко.

В іншому відомому видавництві – київському "Факті" – до друку готова книга поезій. Це останні вірші, що їх написав практично впродовж двох років, але виношував ледь не протягом усього "київського" періоду. До певної міри цим можна пояснити певне "загальмування" прозового процесу: от "пішли" вірші, і все, так інтенсивно в мене рідко буває. Я не хотів їх "відлякувати". Отже, збірка віршів – "Триб".

– Ніхто не знає, "як слово наше відгукнеться". Чи покладаєте надії на те, що � �часть у Форумі наблизить читачів до вашої творчості та дасть змогу здобути серед них палких прихильників? Як загалом ставитеся до "зв'язку" автор-читач?

– Аж таких надій узагалі мало на що покладаю. Просто пишу, і все. Але, звичайно, якісь поштовхи читацькому зацікавленню й авторській енергії Форум дає. Так-так, уречевлює згадуваний вами зв'язок "автор-читач". Саме на Львівському форумі, коли на ньому бував, мене завжди знаходили саме "мої" читачі, не звичайні – купив-прочитав-забув, – а саме мої, котрі знають і розуміють автора чи не краще, ніж він сам. Хочеться, щоб ця захоплива традиція не перервалася, а ще більше прагну бути адекватним читацькому ставленню.

– Що ви знаєте про свого "се­ред­ньостатистичного" читача (якщо знаєте) та що найбільше хвилює нині як письменника – в "кризово-антикризовому" бутті України, житті її мешканців – ваших реальних і потен­ційних читачів?

– Не знаю, чи можу так ось розмашисто видати: "мій читач". Але те, що люди читають мої твори, – факт. При тому, часто приємно дивуючи автора, чесно кажу. Уявити якийсь колективний читац� �кий образ мені складно, але те, що це дуже різноманітний, строкатий читач – знаю точно. Саме цього завжди прагнув, не раз про це говорив: не хочеться сектантства, будь-якого. А тепер із листів, згадок в інтернеті роблю висновок, що мій читач мені ще й близький, він мені подобається – бо не зашорений, не зацофаний, здатний до гумору й іронії, до нормальної злості, і хоча говорить різними мовами, і живе будь-де, але Україну не сприймає як "ету страну"…

– І традиційно – про плани на близьке й віддалене майбутнє: чи є нові задуми, над чим прац юватимете після Форуму?

– Як правило, ухиляюся від відповіді. Як Бог дасть. Якщо писатиметься, то й писатиму, чи то буде проза, чи поезія – чому б ні? А ще хочу, аби з командою хлопців на чолі з Тарасом Федюком, до яких належу і я, зробити журнал "Сучасність" найцікавішим серед українських видань. Якщо все буде гаразд, то так воно й станеться.

Розмовляла Лідія Палій

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.