Видатні постаті за партою: парадокси і закономірності

Щороку 1 вересня учні та студенти поспішають за парти, аби продовжити гризти граніт науки. Серед них завжди були й будуть антагоністи в навчанні, захопленнях і цілях – відмінники і двієчники, проте, як показує найрозумніший учитель – історія, і перші, і другі здатні досягнути олімпу визнання і пошани, навіть якщо їх розділяє прірва в рейтингу оцінок.

Золота медалістка з двома Нобелівськими преміями

Марія-Склодовська Кюрі – особистість, історія життя якої може стати яскравим прикладом виснажливого служіння науці не заради будь-яких, бодай міні­мальних винагород, а лише задля самої науки.

Складно уявити двічі лауреатку Нобелівської премії, першу жінку-викладача в історії Сорбонни безтурботною, балакучою школяркою, для якої навчання – неприємний обов'язок. Юна Марія Склодовська такою й не була: донька вчителя фізики та директорки гімназії прагнула досконалості в освіті й н е пробачала собі помилок. Така самопожертва царині знань коштувала маленькій полячці здоров'я і сну. Проте трагедії родини Склодовських – утрата матері та сестри Зосі, звільнення батька з гімназії, плачевне матеріальне становище – не змусили Марію опустити руки, а навпаки – додавали снаги і сил для крокування до наукових вершин.

Золота медаль і блискучі результати не простелили для випускниці гімназії червоної доріж­ки до подальшого здобуття знань, навпаки – двері Варшавського університету були наглухо зачиненими для жінки у другій половині ХІХ ст. Та сестри Марія і Броніслава проявили зовсім нежіночий характер у прагненні здійснити неможливе, домовившись по черзі заробляти одна одній на вищу освіту у Франції. Так, поки Броніслава навчалася на лікаря в Парижі, Марія кілька років працювала гувернанткою в Польщі. Лише у віці 24 років май­бутня основоположниця ядерної фізики прибула в Сорбонну вивчати фізику та математику. На тривалий час її апартаментами стала крихітна мансарда без опалення, освітлення та води, а в раціоні були лише чай і хліб із маслом. Умо� �и, в яких сучасний студент не проіснував би і тижня, не заважали першо­відкривачці радію та полонію поступово займати важливе місце у світовій науці.

Згодом, коли Марія Склодовська-Кюрі була матір'ю двох дівчаток – Ірен і Єви, вона не забула, якими важливими були перші шкільні кроки в її житті, тож разом із колегами-вченими відкрила кооперативну школу для десятка дітей. Педагогічному колективу цього міні-навчального закладу позаздрив би кожен сучасний університет: математику викладав видатний Поль Ланжевен, хімію – майбутній лау реат Нобелівської премії Жан Перрен, а фізику – сама геніальна мадам Кюрі. Два роки, проведені в цій унікальній школі, прищепили маленьким дівчаткам Кюрі бажання пізнавати світ. Старша Ірен – ровесниця радію – пішла стежкою батьків, ставши вченою, і 1935 року здобула Нобелів­ську премію з хімії. Молодша Єва знай­шла себе як піаністка.

Два в одному: геній
і шкільний невдаха

Англійського натураліста Чарльза Дарвіна можна сміливо назвати вченим, який однією своєю працею – "Походження видів" – розколов світ на дві полярні частини: � �их, хто вважає автора теорії еволюції генієм і схиляється перед його досягненнями, і тих, хто без докорів сум­ління вішає на англійця ярлик "безбожника".

Парадокс, але сам Дарвін, прізвище якого можна часто побачити у шкільних підручниках із біології, сам до навчання у школі ставився зневажливо і скептично.

Іще в дошкільному віці з Чарльзом займалася його старша сестра Кароліна. В автобіографії "Спогади про розвиток мого розуму і характеру" Дарвін зазначає, що його перші кроки на стежці до знань аж ніяк не можна назвати хоча б � �рохи успішними. 1818 року майбутній видатний уче­ний вступив до школи Батлера в рідному Шрусбері. Розклад, де фігурували давні мови, давня географія, давня історія, остаточно відбив у Чарльза бажання опановувати шкільні премудрості та штовхнув його в обійми давнього захоплення – природи. "Всі вчителі та батько, – пише Дарвін в автобіографії, – вважали мене звичайнісіньким хлопчиськом з інтелектуальним потенціалом нижчим за середній. Одного разу батько навіть сказав: "Ти осоромиш нашу сім'ю!"

Замість того, щоб вивчати іноземні м� �ви та писати вірші, Чарльз збирав колекції з мінералів і комах, улаштувавши разом із братом у саду хімічну лабораторію. Дізнавшись про це, директор школи Батлер розлютився і назвав Дарвіна-молодшого "легковажним".

Не прищепив любові до нав­чання майбутньому авторові "Походження видів" і рік у ролі учня-асистента в Единбурзькому університеті: лекції з медицини були дуже нудними, а операції – огидними. Саме в цей час юнак знайомиться з провідними анг­лійськими зоологами, спілкування з якими допомагає йому визначитися, чим займат ись у жит­ті. Незадоволений байдужістю сина до нав­чання батько Дарвіна дає йому останній шанс: отримати сан священика в Кембриджському коледжі.

У Кембриджі Дарвіна спочатку значно більше, ніж теологія, цікавили верхова їзда й комахи, проте згодом майбутній агностик і противник проповідуваних Біблією теорій опам'ятався і став десятим серед
178 студентів. Після чого він розпрощався з труднощами освіти й поринув у те, що захоплювало його з раннього дитинства, – вивчення природи.

Стежка до знань
українських титанів

Подолання перешкод у прагненні інтелектуального самовдосконалення – завжди варте поваги й захоплення. Історія поступової трансформації учня школи с. Ясениця-Сільна в українського генія мислення може надихнути до звершень на освітній ниві молодь, яка хоче залишити слід на сторінках іс­торії. Освіта в початковій шко­лі, а згодом і Дрогобицькій шко­лі отців-василіан заклали фундамент знань, який Іван Франко успішно розбудував у Дрогобицькій гімназії та Львів­ському університеті.

Гімназист Франко в оригіналі читав Ґьоте, Лессінга, Шиллера, перекладав Гомера, Софокла, Горація. Вже тоді юний мислитель формував не лише власну бібліотеку (яка в часи навчання в гімназії налічувала близько
500 книг), а й власну систему погля­дів на людське буття.

Найвідомішій українській поетесі Лесі Українці важка недуга (туберкульоз кісток) не завадила здобути прекрасну ос­віту, навіть попри те, що дів­чин­ка жодного разу не переступила поріг школи.

Талановитим учителем, якому вдалось у любові до знань виховати шістьох дітей, була її матір Олена Пчілка (Ольга Косач). Жінка, незадоволен а тогочасною шкільною освітою та її русифікаторським спрямуванням, самотужки перекладала українською мовою найкращі підручники, спробувала створити український "Буквар", написала кілька п'єс для дитячого театру. У сім'ї Косачів уміли грати на музичних інструментах, малювати, були в пошані іноземні мови й історія. Старання Олени Пчілки не були марними, адже про результати прищеплення матір'ю любові до України власним дітям знає вся наша Батьківщина.

…Кажуть, у кожному з нас спить маленький геній. Зробімо ж так, щоб цей сон не був день у день усе міцнішим.

Ірина Кузьміна

Джерело: gazeta.lviv.ua

Здесь можно оставить свои комментарии.