Мистецький Львів сьогодення годі уявити без постаті Зеновія Кецала, який уособлює неперервний зв'язок поколінь українських талантів від епохи модернізму, крізь терни тоталітарної нормативності й аж до пост-постмодерного теперішнього. Його цілком виправдано називають «патріархом львівської графіки», а монументальна мистецька постать, схоже, не підвладна ні рокам, ані життєвим бурям, ані утискам системи. 12 лютого в залах Національного музею ім. Андрея Шептицького до 90-річчя визначного майстра, народного художника України З� �новія Кецала розгорнули ретроспективну виставку його творів.
В експозиції представлено твори художника, які хронологічно обіймають майже три чверті століття. Це вже 14-та персональна виставка митця та друга у цьому музеї. Пленери мандрівок 1970—1980 років (Таймир, Латвія, Дагестан), що виявляють якості Кецала як пейзажиста-романтика, поряд із жанровими портретами, портретами-життєписами в техніці олії та пастелі кінця 1980-х — початку 1990-х років на тлі найновіших мистецьких пошуків видатного графіка та живописця (пейзажі Шевченківського краю) — дають змогу осягнути всю палітру таланту д освідченого майстра.
Коли юний Зеновій Кецало заявив батькові про своє бажання стати художником, той лише іронічно відповів: «Що, паркани малюватимеш?»
Особливої уваги заслуговують власне графічні твори майстра, завдяки яким Зеновій Кецало ввійшов до когорти метрів львівської графіки. Експозиція графічних творів пана Кецала починається з рисунків та естамів 1950-х років. Уже через два десятиріччя митець став визнаним графіком: його графічні листи з краєвидами Криму, Полісся, Прикарпаття, представлені й на цій виставці, свого часу експо нували у престижних салонах Києва, Москви, Талліна, Жешува. У другій половині 1970-х років З. Кецало позиціонує себе як графік-аквареліст, відтак його великоформатні портрети та краєвиди назавжди руйнують стереотип акварелі лише як допоміжної техніки.
У свої 90 років Зеновій Євстахович і досі малює, невтомно плекаючи гідну зміну. У його майстерні пахнуть фарби, що не встигають висохнути, а кожен ранок він починає з молитви за Україну. «Я надзвичайно зворушений такою теплою зустріччю моїх глядачів, друзів і колег», — ділитьс я з журналістами сивий художник, який працював у всіх художніх жанрах, об'їздив півсвіту, щоб усюди залишити часточку рідного краю, не втратив обличчя в ув'язненні. Проте найбільше пишається розписами п'ятьох українських церков. «Останню церкву малював у Загірську, де мене хотіли схопити. Казали, ми все руйнуємо, а Кецало будує. Я втік через захристію, так і не домалювавши цю церкву. Її вже завершували мої учні. У той час, коли навіть не можна було до церкви ходи, я не звертав уваги на заборони, ходити до церкви й робив свою христия� �ську добру справу», — пригадує митець, життя якого не раз висіло на волосині. Він може дослівно зачитати довгий вирок суду та процитувати нахабні вислови слуг системи. Як не прикро, такі спогади незагоєними ранами короблять пам'ять не одного митця, талант якого таки не змогла загасити система.
Оксана Жила
Джерело: gazeta.lviv.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий