16 лютого. — Мистецький Львів сьогодення годі уявити без постаті Зеновія Кецала, який уособлює неперервний зв”язок поколінь українських талантів від епохи модернізму, крізь терни тоталітарної нормативності й аж до пост-постмодерного теперішнього. Його цілком виправдано називають «патріархом львівської графіки», а монументальна мистецька постать, схоже, не підвладна ні рокам, ані життєвим бурям, ані утискам системи. 12 лютого в залах Національного музею ім. Андрея Шептицького до 90-ліття визначного майстра, народного ху� �ожника України Зеновія Кецала розгорнули ретроспективну виставку його творів.
В експозиції представленні твори художника, які хронологічно обіймають майже три чверті століття. Це вже 14-та персональна виставка митця та друга у стінах цього музею. Пленери мандрівок 1970—1980-х років (Таймир, Латвія, Дагестан), що виявляють якості Кецала як пейзажиста-романтика, поряд із жанровими портретами, портретами-життєписами в техніці олії та пастелі кінця 1980-х-початку 1990-х років на тлі найновіших мистецьких пошуків видатного графіка та живописця (пейзажі Шевченківського краю) — дають змогу осягнути всю палітру талант у досвідченого майстра.
Особливої уваги заслуговують власне графічні твори майстра, завдяки яким Зеновій Кецало увійшов до когорти метрів львівської графіки. Експозиція графічних творів пана Кецала починається з рисунків та естамів 1950-х років. Уже через два десятиліття митець став визнаним графіком: його графічні листи із краєвидами Криму, Полісся, Прикарпаття, що представлені й на цій виставці, свого часу експонували у престижних салонах Києва, Москви, Талліна, Жешува. У другій половині 1970-х років З. Кецало позиціонує себе як граф� �к-аквареліст, відтак його великоформатні портрети та краєвиди назавжди руйнують стереотип акварелі лише як допоміжної техніки.
У свої 90 років Зеновій Євстахович й досі малює, невтомно плекаючи достойну зміну. У його майстерні пахнуть фарби, що не встигають висохнути, а кожен ранок він починає з молитви за Україну. «Я надзвичайно зворушений такою теплою зустріччю моїх глядачів, друзів і колег», — ділиться з журналістами сивий художник, що працював у всіх художніх жанрах, об'їздив півсвіту, щоб усюди залишити часточку р� �дного краю, не втратив обличчя в ув'язненні. Проте найбільше пишається розписами п'ятьох українських церков. «Останню церкву малював у Загірську, де мене хотіли схопити. Казали, ми все руйнуємо, а Кецало будує. Я втік через захристію, так і не домалювавши цю церкву. Її вже завершували мої учні. У той час, коли навіть не можна було до церкви ходи, я не звертав уваги на заборони, ходив до церкви й робив свою християнську добру справу», — пригадує митець, життя якого не раз висіло на волосині. Він може дослівно зачитати довгий виро� � суду та процитувати нахабні вислови слуг системи. Як не прикро, такі спогади незагоєними ранами короблять пам”ять не одного митця, талант якого таки не змогла загасити система.
Оксана Жила
Джерело: gazeta.lviv.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий