Сьогодні увечері стануть відомими переможці 59-го міжнародного кінофестивалю у Берліні
Триває 59-й Берлінський кінофестиваль, а з ним — і конкурсна програма, яку деякі критики вже встигли охрестити провальною. Хоча, перейшовши екватор, Берлінале ніби вийшов зі сплячки і згадав, що входить у трійку найбільших фестивалів світу. Тож і публіка (до речі, попри всі недоліки, саме цього року на перегляди продано рекордну кількість квитків — 270 000, порівняно із минулорічними 240 000), і учасники фесту змогли потішити і око, і розум.
У стилі ретро
Потішив один із найстильніших та найбільш іронічних режисерів світу, британець Стівен Фрірз (”Небезпечні зв’язки”, “Королева”), показавши костюмовану драму “Шері” із Мішель Пфайффер у головній ролі. Екранізація роману Колетт розповідає про паризьку куртизанку Леа (Пфайффер), яка закохується у молодого сина своєї подруги Шері (Руперт Френдс). Юнак одружується, Леа страждає, а тлом цих любовних перипетій слугують неймовірної краси сецесійні інтер’єри та костюми. Шкода, що на фестивалях не вручають призи саме у цій категорії. Тут би у “Шері” не було рівних. Не було рівних і Мішель Пфайффер, яка відвідала Берлін разом із Фрірзом. Попри те, що цього року Берлінале, назагал не надто щедрий на гламур, цього року фестиваль ряснів зірками, а Пфайффер затьмарила і Демі Мур, і Рене Зеллвеґер, і навіть Кейт Вінслет. Справжня зірка, яка не страждає на зіркову хворобу, у відповідь на прохання юної колумбійської журналістки розкрити таємницю своєї казкової вроди, відповіла: “Я просто багато працюю”.
У стилі ретро показав стрічку й американець Річард Лонкрейн (наразі відомою є тільки мелодрама “Вімбілдон”). Його “Моє і тільки” із Рене Зеллвеґер у головній ролі розповідає про чарівну Енн Деверо, яка, дізнавшись про зраду чоловіка, купує каділлак, забирає обох синів та вирушає з ними у подорож.
Так, мандруючи з міста в місто, без особливих грошей та справ, Енн віддає серце кожному елегантному красеню, якого зустрічає. Серед них, наприклад, є і Кріс Ноз, більше відомий глядачам (а радше, глядачкам) як Супермен із “Сексу у великому місті”. Картина “Моє і тільки” є історією дорослішання актора Джорджа Гамільтона, який пересік Америку зі своїми матір’ю та братом, коли був підлітком. На превеликий жаль жіночої частини фестивальної публіки, Кріс Ноз у Берліні не з’явився. А от Рене Зеллвеґер, як і на екрані, була чарі вною та безпосередньою.
Evergreen?
Фільм Чена Кайге (”Прощавай, моя наложнице”, “Клятва”) “Назавжди зачарований” (”Мей Ланфань”) — старанний та дуже стильний байопік про культову постать пекінської опери. Саме Мей Ланфань зробив її всесвітньо відомою та підняв на небувалу до того висоту. Його кумирами були Бертольд Брехт та Чарлі Чаплін, під час японської окупації Китаю він відмовився співати для окупантів, а турне в США пройшло тріумфально. Мей Ланфань першим репрезентував для Заходу екзотику пекінської опери.
Кайге, який розчарував багатьох своїх шанувальників “Клятвою”, цього разу знову захопив публіку. Чен Кайге, син відомого свого часу режисера, постраждав, як і вся його родина, під час культурної революції. Найстрашнішою травмою усього життя для Кайге стало публічне засудження власного батька, до якого його змусила влада під загрозою смерті.
Чен Кайге — зірка цьогорічного Берлінале. Проте й інші фестивалі не обійшли його увагою: найвідоміша стрічка Кайге “Прощавай, моя наложнице” увінчана “Золотою пальмовою гілкою”. Вона теж розповідає історію країни через образи пекінської опери. Останню картину — “Назавжди зачарований” — називають у Берліні сплеском втомленого таланту. Проте втомився Кайге чи ні, а стрічка є однією із найсильніших у конкурсі.
На жаль, цього не можна сказати про ще одного лауреата “Золотої пальмової гілки”, грека Тео Ангелопулоса. Його “Порох часів” — друга частина грандіозної трилогії. Однак дивна історія про закоханих греків, які зустрічаються у Тімертау в 1953 році та їх сина-режисера, що у Берліні фільмує історію своїх батьків, незважаючи на численні принади, залишила глядачів байдужими.
Якщо Кайге та Ангелопулус — ветерани фестивалів класу А, то молода перуанка Клаудіа Ллоса представила у Берліні лише свою другу стрічку. Дебют режисерки — фільм “Мадейнуса” — львів’яни могли оцінити на одному із фестивалів “Лінія іспанського кіно”. Яскрава, незвична, автентична стрічка відразу привернула увагу до Клаудії Ллоси. Тож не дивно, що друга спроба — “Молоко горя” — отримала змогу позмагатися з елітою світової режисури. І виступає не те що на рівних, а навіть “перепльовує” своїх іменитих конкурентів.
“Молоком горя” називають у перуанському селі хворобу дітей, народжених після зґвалтування (ця ситуація була поширеною у Перу під час атак терористів на села в період між 1980 та 2000 роками). Такою є головна героїня стрічки Фауста. Для того, щоб її не спіткала доля матері, вона носить у вагіні картоплю. Проте переказ сюжету не дасть жодної уяви про фільм. Адже головне, чим вражає Ллоса, — блискучий візуальний ряд, незвиклі теми, перуанська екзотика та метафорика, яка, попри свою відверту національну ідентичність, є зрозумілою всі м. Проте навряд чи у цієї глибоко драматичної та неймовірно візуальної стрічки є шанси перемогти на заполітизованому фестивалі.
Український з перцем
На жаль, у конкурсі короткометражок українська стрічка Мирослава Слабошпицького “Діагноз” не дістала жодних нагород. Перемогу здобув ірландський анімаційний фільм 23-річного Девіда О’Рейлі “Будь ласка, скажіть що-небудь”. Але українська присутність на такому фестивалі — річ дуже важлива, незалежно від результатів.
Тим більше, що цього року у Берліні був не лише український стенд на кіноринку, але і фільм у конкурсі. Якщо він залишився без нагороди, то п’ять стрічок конкурсного показу, в тому числі роботи Романа Балаяна та Кіри Муратової, викликали неабияке зацікавлення. За словами директора Української кінофундації, що організувала ринкові покази, Андрія Халпахчі, нашим кіно вже зацікавилися, зокрема представники іранського телебачення.
Що стосується традиційного вже прийому, який організовують Українська кінофундація та бренд “Nemiroff”, то цього року цієї вечірки не відвідали ані дружина Президента Катерина Ющенко (вона, як президент фонду “Україна 3000″, є постійним гостем таких прийомів), ані міністр культури Василь Вовкун, ані Анджей Вайда, який приїхав цього року на кілька днів пізніше. Натомість бажаними гостями вечірки стали українські письменники Андрій Курков та Юрій Андрухович, що саме перебували в Берліні. Бавив гостей гурт “Гайдамаки”.
Лідери та аутсайдери
Щодо прогнозів, то наразі доступними є лише рейтинги кінокритиків. За їхньою інформацією, у лідери вибилася стрічка Рашида Бушареба “Лондонська ріка”. Сильна, правильна та політкоректна, вона розповідає про двох представників дуже різних соціальних, культурних та навіть расових груп, яких об’єднало горе: вони шукають своїх дітей після терактів у Лондоні. Проте ця стрічка єдина отримала у рейтингу 3 бали, що для фестивалю такого рангу є нонсенсом. Експерти прогнозують саме цій картині один із чільних призів Берлінале. Найниж чий рейтинг (0,9 бала) — у фільму Лукаса Мудіссона “Мамонт”. А шкода. На цю стрічку із прекрасними акторами Мішель Вілльямс та Гаелем Гарсія Берналем покладали великі сподівання.
Але свого слова ще на сказали ані Анджей Вайда, ані Коста-Гаврос, які покажуть картини в останні фестивальні дні.
Проте остаточне рішення, звичайно, за журі. А його рішення на всіх фестивалях завжди непередбачуване.
Джерело: lvivpost.net
Комментариев нет:
Отправить комментарий